Слава ЗСУ!

- Слухаюсь і продовжую, - відповів кіт, - так, ось краєвид. Більше нічого неможливо було винести із зали, полум’я вдарило мені в обличчя. Я побіг до комори, врятував сьомгу. Я побіг на кухню, врятував халат. Я гадаю, мессіре, що зробив усе, що міг, і не збагну, чим пояснити скептичний вираз на вашому обличчі.

- А що робив Коров’єв у той час, коли ти мародерствував? - спитав Воланд.

- Я допомагав пожежникам, мессіре, - відповів Коров’єв, показуючи на розірвані штани.

- О, якщо так, то, безперечно, доведеться будувати нову споруду.

- Вона буде зведена, мессіре, - відгукнувся на його слова Коров’єв, - смію запевнити вас у цьому.

- Ну, що ж, лишається побажати, щоб вона була краща колишньої, - зазначив Воланд.

- Так і буде, мессіре, - сказав Коров’єв.

- Вже ви вірте мені, - докинув кіт, - я справжнісінький пророк.

- У всякому разі, ми повернулися, мессіре, - доповідав Коров’єв, - і чекаємо ваших вказівок.

Воланд підвівся зі свого табурета, підійшов до балюстради і довго, мовчки, сам, повернувшись спиною до свого почту, дививсь у далину. Потім він відійшов від краю, знову опустився на свій табурет і сказав:

- Вказівок жодних не буде - ви зробили все, що могли, і більше ваших послуг я поки що не потребую. Можете відпочивати. Зараз почнеться гроза, остання гроза, вона довершить усе, що треба довершити, і ми вирушимо в дорогу.

- Дуже добре, мессіре, - відповіли обидва блазні і пішли кудись за круглу центральну вежу посередині тераси.

Гроза, про яку казав Воланд, уже громадилася на виднокрузі. Чорна хмара піднялася на заході й до половини відрізала сонце. Згодом вона накрила його все. На терасі війнуло прохолодою. Ще по якійсь хвилині стало темно.

Ця пітьма, що надійшла із заходу, накрила величезне місто. Пощезали мости, палаци. Все зникло, ніби цього ніколи не було на світі. Через усе небо перебігла одна вогненна нитка. Потім місто струснув удар. Він повторився, і почалася гроза. Воланд перестав бути видимим у її млі.