Слава ЗСУ!

- Ну ось, ну ось, тепер ти колишній, ти смієшся, - відповіла Марґарита, - і ну тебе до біса з твоїми вченими словами. Потойбічні чи не потойбічні - хіба не однаково? Я хочу їсти.

І вона потягла за руку майстра до столу.

- Я не маю певності, що ці наїдки не западуться зараз у землю чи не вилетять у вікно, - говорив той, цілком заспокоївшись.

- Вони не вилетять! І якраз у цей момент у віконці почувся гундосий голос:

- Мир вам.

Майстер здригнувся, а Марґарита, яка вже звикла вже до надзвичайного, вихопилася:

- Та це Азазелло! О, як це любо, як це гарно! - І, шепнувши майстру: - Ось бачиш, бачиш, нас не полишають! - метнулася відчинити двері.

- Ти хоч запнись, - кинув їй услід майстер.

- Плювала я на це, - відповіла Марґарита вже з коридорчика.

І ось Азазелло вже вклонявся, вітався з майстром, блискаючи до нього своїм кривим оком, а Марґарита вигукувала:

- О, яка я рада! Я ніколи не була така рада в житті! Але даруйте, Азазелло, що я гола! Азазелло просив не турбуватися, запевняв, що він бачив не тільки голих жінок, але навіть жінок з начисто обідраною шкірою, охоче підсів до стола, перед тим поставивши в куток біля груби якийсь згорток у темній парчі.

Марґарита налила Азазеллу коньяку, і він охоче вихилив його. Майстер, не зводячи з нього очей, інколи під столом непомітно щипав себе в зап’ястя лівої руки. Але те щипання не допомогло. Азазелло не розставав у повітрі, та, сказати по правді, в цьому не було жодної потреби. Нічого страшного в рудуватому невисокому чоловікові не було, хіба що ось око з більмом, але таке буває і без жодного чаклунства, хіба що одіж не зовсім звичайна - якась ряса чи плащ, - знову-таки, якщо розважно подумати, і таке трапляється. Коньяк він також ловко пив, як усі добрі люди, цілими стопками і не закушуючи. Від цього самого коньяку в майстра зашуміло в голові й він почав міркувати: “Ні, Марґарита має рацію! Певно, переді мною сидить посланець диявола. Адже я сам не пізніше як учора вночі доводив Іванові, що той зустрів на Патріарших саме сатану, а тепер чомусь перелякався цієї думки й зачав щось торочити про гіпнотизерів та галюцинації. Які тут у чорта гіпнотизери!” Він почав приглядатися до Азазелло і переконався в тому, що в очах у того проглядає щось силуване, якась думка, котрої він до часу не викладає. “Він не так собі з візитом, а з’явився він з певним дорученням”, - думав майстер.

Його спостережливість йому не зрадила.

Випивши третю стопку коньяку, який на Азазелло анітрохи не впливав, візитер заговорив так:

- А затишненький підвал, нехай йому біс! Одне лишень питання виникає, що в ньому робити, в цьому підвальчику?

- Це самісіньке кажу і я, - засміявшись, відповів майстер.

- Чому ви мене непокоїте, Азазелло? - попитала Марґарита. - Якось та буде!

- Що ви, що ви! - загукав Азазелло, - я і на гадці не мав вас непокоїти. Я й сам кажу - якось та буде. Так! Мало не забув, мессір передавав вам вітання, а ще велів сказати, що запрошує вас відбути з ним невелику прогулянку, якщо, певно, ви забажаєте. То що ви на це скажете? Марґарита під столом штовхнула ногою майстра.

-- 3 великим задоволенням, - відповів майстер, вивчаючи Азазелло, а той вів далі:

- Ми сподіваємося, що і Марґарита Миколаївна н^ відмовиться від цього?

- Хто-хто, а вже я напевне не відмовлюсь, - сказала Марґарита, і знову її нога черкнула ногу майстра.