Слава ЗСУ!

- Ти бачив, що він у підштаниках? - холодно запитував пірат.

- Але ж, Арчибальде Арчибальдовичу, - перелякано відповідав швейцар, - як же я можу не пустити їх, якщо вони член МАСОЛІТу?

- Ти бачив, що він у підштаниках? - повторював пірат.

- Згляньтесь, Арчибальде Арчибальдовичу, - буряковіючи, говорив швейцар, - що я можу зробити? Я сам розумію, на веранді дами сидять...

- Дами тут ні до чого, дамам це байдуже, - відповідав пірат, просто-таки спалюючи швейцара очима, - а це міліції не байдуже! Людина у білизні може простувати вулицями Москви лише в одному випадку, якщо вона йде в супроводі міліції, й лише в одне місце - у відділок міліції! А ти, коли ти швейцар, мусиш знати, що, побачивши таку людину, ти повинен, не гаючи ані секунди, починати сюрчати. Ти чуєш? Чуєш, що діється на веранді? Знетямлений швейцар почув якесь гехання, биття посуду і жіночі крики, що долинали з веранди.

- Ну що з тобою зробити за це? - запитав флібустьєр. Шкіра на обличчі швейцара набула тифозного відтінку, а очі помертвіли. Йому привиділося, що чорне волосся, зачесане тепер на пробір, вкрилося вогненним шовком. Щезли пластрон і фрак, і за ремінним поясом вигулькнуло руків’я пістолета. Швейцар уявив себе повішеним на фор-марса-реї. Своїми очима побачив він власний висолоплений язик і безживну голову, що впала на плече, і навіть почув плюскіт хвиль за облавком. Коліна швейцарові підломились. Але тієї миті флібустьєр змилувався над ним і пригасив свій гострий погляд.

- Дивись, Миколаю! Це востаннє! Нам таких швейцарів у ресторані задарма не треба. Ти до церкви сторожем наймись. - Промовивши це, командир наказав чітко, ясно, швидко: - Пантелія з буфетної. Міліціонера. Протокол. Машину. В психіатричну. - І докинув: - Сюрчи! Через чверть години вкрай вражена публіка не лише в ресторані, але і на самому бульварі та у вікнах будинків, що виходили в сад ресторану, бачила, як з воріт Грибоєдова Пантелій, швейцар, міліціонер, офіціант і поет Рюхін виносили сповитого, як лялька, молодика, котрий, заливаючись слізьми, плювався, норовлячи поцілити саме в Рюхіна, і горлав на весь бульвар:

- Наволоч!.. Наволоч!..

Шофер вантажної машини зі злим обличчям розкручував мотор. Поруч візник розохочував коня, бив його по крупу бузковими віжками, кричав:

- А ось на біговій! Я возив у психічну! Навколо гув натовп, перемелюючи небачену пригоду. Словом, був гидкий, паскудний, звабливий, свинський скандал, який закінчився лише тоді, коли вантажівка повезла на собі від воріт Грибоєдова нещасного Івана Миколайовича, міліціонера, Пантелія і Рюхіна.