Слава ЗСУ!

Розділ 6 ШИЗОФРЕНІЯ, ЯК І БУЛО СКАЗАНО

Коли в приймальню голосної слави психіатричної лікарні, недавно вибудуваної під Москвою при березі ріки, увійшов чоловік з гострою борідкою і в білому халаті,

- було пів на другу ночі. Троє санітарів не зводили очей з Івана Миколайовича, котрий сидів на дивані. Тут же був присутній і вкрай розхвильований поет Рюхін.

Рушники, що ними був зв’язаний Іван Миколайович, лежали купою на тому ж дивані. Руки і ноги Івана Миколайовича були вільні.

Побачивши того, хто увійшов, Рюхін зблід, кахикнув і несміливо проказав:

- Здрастуйте, лікарю.

Лікар вклонився Рюхіну, але, кланяючись, дивився не на нього, а на Івана Миколайовича.

Той сидів зовсім непорушно, з лютим обличчям, насупивши брови, і навіть не поворухнувся, коли зайшов лікар.

- Ось, лікарю, - чомусь таємничим шепотом заговорив Рюхін, полохливо озираючись на Івана Миколайовича, - відомий поет Іван Бездомний... ось, бачите... ми непокоїмося, чи не біла гарячка...

- Дуже пив? - крізь зуби спитав лікар.

- Ні, випивав, але не так, щоб дуже...

- Тарганів, пацюків, чортиків або вертких собак не ловив?

- Ні, - здригнувшись, відповів Рюхін, - я його вчора бачив і сьогодні зранку.

Він був цілком здоровий...

- А чому в кальсонах? З постелі взяли?

- Він, лікарю, в ресторан отак прийшов...

- Ага, ага, - дуже вдоволено сказав лікар, - а чому садно? Бився з кимось?

- Він з огорожі впав, а потім у ресторані вдарив одного... і ще декого...

- Так, так, так, - сказав лікар і, повернувшись до Івана, додав: - Здрастуйте!

- Здоров був, шкіднику! - злісно й голосно відповів Іван.

Рюхін так зніяковів, що не насмілювався звести очі на ввічливого лікаря. Але той анітрохи не образився, а звичним, спритним жестом зняв окуляри, відгорнувши полу халата, сховав їх у задню кишеню брюк, а потім запитав у Івана:

- Скільки вам років?

- Гетьте ви від мене всі к бісу, ото ще! - брутально вигукнув Іван і відвернувся.

- Чом же ви гніваєтесь? Хіба я сказав вам щось неприємне?

- Мені двадцять три роки, - збуджено заговорив Іван, - і я подам скаргу на всіх вас. А надто на тебе, гнидо! - звернувся він окремо до Рюхіна.

- А на що ж ви хочете поскаржитися?

- На те, що мене, здорову людину, схопили й силоміць затягли в божевільню! - у гніві відповів Іван.

Тут Рюхін придивився до Івана і похолов: жодного безумства не було в того в очах. Бувши каламутними в Грибоєдові, тепер вони перетворились на ясні, якими були давніше.

“Батечку рідний! - злякано подумав Рюхін. - Та він і справді нормальний! Оце халепа! Навіщо це ми сюди його притягай? Нормальний, нормальний, тільки пика подряпана...”

- Ви перебуваєте, - спокійно заговорив лікар, сідаючи на білий табурет з блискучою ногою, - не в божевільні, а в клініці, де вас ніхто не буде затримувати, якщо в цьому немає потреби.

Іван Миколайович покосував недовірливо, але все ж таки пробурчав:

- Слава тобі господи! Знайшовся, врешті, один нормальний серед ідіотів, а з них перший - бельбас і нездара Сашко!

- Хто він, цей Сашко-нездара? - поцікавився лікар.

- А ось він, Рюхін, - відповів Іван і тицьнув брудним пальцем у бік Рюхіна.

Той спалахнув від обурення.

“Це він мені замість подяки! - гірко подумав він. - За те, що я піклувався про нього. От уже справді, погань!”

- Типовий куркулик за своєю психологією, - заговорив Іван Миколайович, якому, видать, закортіло викривать Рюхіна, - і до того, куркулик, який старанно маскується під пролетаря. Погляньте на його пісну фізіономію і порівняйте з тими гучними віршами, які написав він до першого числа! Хе-хе-хе... “Майтесь!” та “розмайтесь!”... а ви йому всередину загляньте, що він там думає... ви охнете! - Іван Миколайович лиховісно розсміявся.