Слава ЗСУ!

Тільки-но голова облишив квартиру, зі спальні пролунав низький голос:

- Мені цей Никанор Іванович не сподобався. Він пройда і шахрай. Як би так поробити, щоб він сюди більше не потикався?

- Мессіре, аби ви тільки наказали!.. - відгукнувся звідкілясь Коров’єв, але не деренчливим, а дуже чистим і дзвінким голосом.

І, як стій, клятий перекладач був уже в передпокої, накрутив там номер і почав чомусь дуже плаксиво говорити у рурку:

- Алло! Вважаю обов’язком дати до відома, що наш голова житлового товариства будинку № 302-біс на Садовій, Никанор Іванович Босой, спекулює валютою. Саме зараз у його квартирі № 35 у вентиляції, в убиральні, в газеті - чотириста доларів. Говорить мешканець цього будинку з квартири № 11 Тимофій Квасцов. Але благаю тримати в таємниці моє ім’я. Боюся помсти вищеозначеного голови.

І повісив рурку, негідник! Що далі діялося в квартирі № 50 - невідомо, але відомо, що діялось у Никанора Івановича. Зачинившись у себе в убиральні на гачок, він витяг з портфеля пакунок, накинутий перекладачем, і пересвідчився, що в ньому чотириста рублів.

Цей пакунок Никанор Іванович загорнув у шматок газети і запхав у вентиляційний канал.

Через п’ять хвилин голова сидів за столом у своїй невеличкій їдальні. Дружина його принесла з кухні акуратно нарізаного оселедчика, густо притрушеного зеленою цибулею. Никанор Іванович налив чарчину, випив, улив другу, випив, настромив на виделку три шматочки оселедця... і в цей час подзвонили. А Пелагея Антонівна внесла каструлю, що парувала, з першого погляду на яку відразу можна було здогадатися, що в ній, у гущі вогненного борщу, має бути те, смачніше чого нема на світі, - мозкова кістка.

Сковтнувши слину, Никанор Іванович загарчав, як пес:

- А позападатися б вам! Попоїсти не дадуть. Не пускай нікого, мене нема, немає... Про квартиру кажи, щоб не ляпали язиками. Через тиждень буде засідання...

Дружина заквапилася в передпокій, Никанор Іванович ополоником потяг з вогненного озера її, кістку, повздовж надтріснуту. І в цю мить до їдальні увійшло двоє громадян, а з ними чомусь дуже бліда Пелагея Антонівна. Глянувши на громадян, пополотнів і Никанор Іванович і підвівся.

- Де нужник? - занепокоєно спитав перший, що був у білій косоворотці.

На обідньому столі щось стукнуло (це Никанор Іванович упустив ложку на церату).

- Тут, тут, - скоромовкою відповіла Пелагея Антонівна.

- А в чім річ? - тихо запитав Никанор Іванович, йдучи слідом за приходнями. - У нас нічого такого у квартирі не може бути... А у вас документики...

вибачайте...

Перший на ходу показав Никанорові Івановичу документик, а другий у ту ж хвилину вихопився на табурет у вбиральні і застромив руку до вентиляційного хідника. В очах Никанорові Івановичу потьмарилося. Газету скинули, але в пачці виявилися не рублі, а невідомі гроші - чи то зелені, чи то сині, ще й з портретом якогось дідугана. Втім, усе це Никанор Іванович догледів неясно, перед очима в нього пливли якісь плями.

- Долари у вентиляції... - задумливо сказав перший і запитав Никанора Івановича лагідно й чемно: - Ваш пакуночок?

- Ні! - відповів Никанор Іванович страшним голосом. - Підкинули вороги!

- Таке трапляється, - погодився той, перший, і знову лагідно докинув: - Ну що ж, треба і решту віддавати.

- Нема в мене! Нема, богом присягаюсь, ніколи в руках не тримав! - на одчай душі зарепетував голова.