Слава ЗСУ!

Він кинувся до комода, з гуркотом витяг шухляду, а з неї портфель, безладно при цьому вигукуючи:

- Ось контракт... перекладач-гадюка підкинув... Коров’єв... у пенсне!..

Він відкрив портфель, глянув у нього, сунув усередину руку, посинів на обличчі й упустив портфель у борщ. У портфелі нічого не було: ні Стьопиного листа, ні контракту, ні паспорта чужоземця, ні грошей, ні контрамарки. Словом, анічогісінько, крім складаного метра.

- Товариші! - несамовито закричав голова. - Держіть їх! У нашому будинку нечиста сила! І тут уже невідомо, що примарилося Пелагеї Антонівні, але тільки вона, сплеснувши руками, зойкнула:

- Покайся, Івановичу! Тобі пільга вийде! З очима, налитими кров’ю, Никанор Іванович підняв кулаки над головою дружини, прохрипів:

- У, дурепа проклятуща! Тут він обм’як і опустився на стілець, очевидно, упокорившись перед невідворотним.

У цей час Тимофій Кіндратович Квасцов на майданчику сходів припадав до замкової щілини у дверях квартири голови то вухом, то оком, знемагаючи від цікавості.

За п’ять хвилин мешканці будинку, які на той час були у дворі, бачили, як голова, супроводжуваний ще двома особами, прочимчикував просто до воріт. Розповідали, що Никанор Іванович був сам не свій, що він, проходячи, похитувався, як п’яний, і щось проказував до себе.

А ще за годину невідомий громадянин заявився на квартиру № 11 саме тоді, коли Тимофій Кіндратович розповідав іншим мешканцям, захлинаючись від утіхи, про те, як замели голову, - пальцем виманив з кухні Тимофія Кіндратовича в передпокій, щось йому сказав і разом з ним зник.