Слава ЗСУ!

Розділ 10 ВІСТІ З ЯЛТИ

У той час, коли трапилося таке лихо з Никанором Івановичем, недалеко від будинку № 302-біс, на тій же Садовій, у кабінеті фінансового директора Вар’єте Римського були двоє: сам Римський та адміністратор Вар’єте Варенуха.

Великий кабінет на другому поверсі театру двома вікнами виходив на Садову, а одним, якраз за спиною фіндиректора, який сидів за письмовим столом, - у літній сад Вар’єте, де містилися прохолоджувальні буфети, тир і відкрита естрада. Обстава кабінету, окрім письмового стола, складалася ще зі старих афіш, які пакою висіли на стіні, маленького столика з карафкою води, чотирьох крісел і підставки в кутку, на якій стояв запорошений давній макет котрогось рев’ю. Цілком зрозуміло, що поза цим була в кабінеті й невелика обсягом затаскана, облуплена вогнетривка каса, ліворуч від Римського, поряд з письмовим столом.

Римський, який сидів за столом, був від раннього ранку в кепському настрої, а Варенуха, на противагу йому, почувався дуже збудженим і якось надто нерівноважно діяльним. А проте йому не було на що спрямувати свою енергію.

Варенуха ховався зараз у кабінеті фіндиректора від контрамарочників, які отруювали йому життя, особливо в дні зміни програми. А сьогодні якраз і був такий день.

Тільки-но починав дзеленчати телефон, Варенуха брав рурку і брехав у неї:

- Кого? Варенуху? Нема його. Вийшов з театру.

- Зателефонуй ти, будь ласкав, Лиходєєву ще раз, - дратуючись, казав Римський.

- Таж нема його вдома. Я вже Карпова посилав. Нікого немає.

- Казна що таке! - сичав Римський, тріскочучи на лічильній машинці.

Двері розчинилися, і капельдинер утягнув грубезний стос щойно видрукуваних додаткових афіш. На зелених аркушах великими червоними літерами було надруковано:

СЬОГОДНІ І ЩОДНЯ В ТЕАТРІ ВАР’ЄТЕ ПОНАД ПРОГРАМУ: ПРОФЕСОР ВОЛАНД СЕАНСИ ЧОРНОЇ МАГІЇ З ПОВНИМ ЇЇ ВИКРИТТЯМ

Варенуха, відійшовши від афіші, яку він накинув на макет, помилувався нею і наказав капельдинеру негайно пустити в розклеювання всі примірники.

- Гарно, вбирає очі! - докинув Варенуха з відходом капельдинера.

- А мені вкрай не до вподоби ця витівка, - злісно поглядаючи на афішу крізь рогові окуляри, бурчав Римський, - і взагалі я дивуюсь, як йому дозволили таке виставляти!

- Ні, Григорію Даниловичу, не скажи, це дуже тонкий хід. Тут уся сіль у викритті.

- Не знаю, не знаю, ніякої солі тут немає, і завжди він вигадає щось таке! Показав би цього мага. Ти хоч його бачив? Звідки він його викопав, чорт його зна! З’ясувалося, що Варенуха, так само як і Римський, не бачив мага. Вчора Стьопа (“як божевільний”, за словами Римського) прибіг до фіндиректора з уже написаною чернеткою угоди, тут же звелів її переписати і видати гроші. А маг цей запропав, і ніхто його не бачив, окрім самого Стьопи.

Римський витяг годинника, побачив, що він показує п’ять хвилин на третю, і остаточно розлютився. Ще б пак! Лиходєєв телефонував приблизно об одинадцятій, сказав, що прийде за півгодини, і не тільки не прийшов, але й з квартири щез!

- У мене ж справа стоїть, - уже гарчав Римський, тицяючи пальцем у куту непідписаних паперів.

- Чи не вскочив він, як Берліоз, під трамвай? - говорив Варенуха, тримаючи коло вуха рурку, в якій чулися густі, протяглі, цілковито безнадійні сигнали.

- А було б найкраще... - ледь чутно крізь зуби процідив Римський.

Цієї миті увійшла до кабінету жінка в поштарській куртці, фуражці, в спідниці та в тапочках, 3 маленької сумки на поясі жінка вийняла біленький квадратик, зошит і спитала: