Слава ЗСУ!

- Де тут Вар’єте? Блискавка термінова вам. Розпишіться.

Варенуха черкнув якусь закарлюку в зошиті у жінки, і тільки-но двері за нею зачинилися, розкрив квадратик. Прочитавши телеграму, він покліпав очима і передав квадратик Римському.

У телеграмі було надруковане таке: “Ялти Москву Вар’єте Сьогодні половині дванадцятої кримінальний розшук з’явився шатен нічній сорочці брюках без чобіт психопат назвався Лиходєєвим директором Вар’єте Блискавкуйте ялтинський розшук де директор Лиходєєв”.

- От тобі й маєш! - вигукнув Римський і додав: - Ще сюрприз!

- Лжедимитрій, - сказав Варенуха і заговорив у рурку телефону: - Телеграф? Рахунок Вар’єте. Прийміть термінову блискавку. Ви слухаєте? “Ялта кримінальний розшук...

Директор Лиходєєв Москві. Фіндиректор Римський...” Незважаючи на вістку про ялтинського самозванця, Варенуха знову заходився розшукувати телефоном Стьопу по всіх усюдах і, природно, ніде його не знайшов.

Якраз тоді, коли Варенуха, тримаючись за рурку, міркував про те, куди б йому ще подзвонити, увійшла та сама жінка, що приносила першу блискавку, і подала Варенусі новий конвертик. Поспіхом розірвавши його, Варенуха прочитав надруковане і присвиснув.

- Що там іще? - нервово смикнувшись, запитав Римський.

Варенуха мовчки простягнув йому телеграму, і директор побачив у ній слова: “Благаю вірити кинутий Ялту гіпнозом Воланда блискавкуйте підтвердження особи Лиходєєв”.

Римський та Варенуха, торкаючись головами, перечитували телеграму, а перечитавши, мовчки вп’ялися очима один в одного.

- Громадяни! - розгнівалася жінка. - Розписуйтесь, а потім уже будете мовчати скільки хотітиметься! Я ж блискавки розношу! Варенуха, не спускаючи очей з телеграми, косо розчеркнувсь у зошиті, і жінка щезла.

- Ти ж із ним на початку дванадцятої розмовляв телефоном? - зовсім збитий з плигу проказав адміністратор.

- Та смішно про це говорити! - верескнув Римський. - Розмовляв чи не розмовляв, а не може він бути зараз у Ялті! Це смішно!

- Він п’яний... - сказав Варенуха.

- Хто п’яний? - запитав Римський, і знову обоє втупилися один в одного.

Що телеграфував з Ялти якийсь самозванець чи божевільний, у тому сумнівів не було; але ось що дивувало: звідки ж ялтинський містифікатор знає Воланда, котрий лише вчора приїхав до Москви? Звідки він знає про зв’язок між Лиходєєвим і Воландом.

- “Гіпнозом...” - повторював Варенуха слово з телеграми, - звідки ж йому знати про Воланда? - Він покліпав очима і раптом вигукнув рішуче: - Та ні! Казна-що! Казна-що і несосвітенне безглуздя!

- Де він замешкав, цей Воланд, чорти б його взяли? - спитав Римський.

Варенуха негайно з’єднався з інтуристським бюро і, на цілковитий подив Римського, ознаймив, що Воланд зупинився у квартирі Лиходєєва. Набравши після цього номер лиходєєвської квартири, Варенуха довго слухав, як густо гуде в рурці. Серед цих гудків десь іздалеку почувся важкий, понурий голос, який проспівав: “...скелі, моє пристанище...”, і Варенуха вирішив, що в телефонну мережу якось проривається голос з радіотеатру,

- Не відповідає квартира, - сказав Варенуха, кладучи рурку на важіль, - спробувати хіба подзвонити ще...

Він недоговорив. У дверях з’явилася та сама жінка, і обоє, і Римський і Варенуха, підвелися їй назустріч, а вона витягла з сумки вже не білий, а якийсь темний аркушик.

- Це вже починає бути прецікаво, - процідив крізь зуби Варенуха, проводжаючи поглядом жінку, що поспіхом виходила. Перший заволодів аркушиком Римський.