Слава ЗСУ!

- Не можна! Не пущу! Хоч ріжте! Засідання! Римський, наскільки міг, опанував себе, взяв телефонну рурку й сказав у неї:

- Дайте надтермінову розмову з Ялтою. “Мудро!” - подумки вигукнув Варенуха.

Але розмова з Ялтою не відбулася. Римський поклав рурку і сказав:

- Як навмисне, лінія зіпсувалася.

Видно було, що зіпсуття лінії його чомусь особливо збентежило і навіть примусило замислитися. Подумавши трохи, він знову схопився за рурку однією рукою, а другою почав записувати те, що казав у рурку:

- Прийміть термінову блискавку. Вар’єте. Так. Ялта. Кримінальний розшук. Так. “Сьогодні приблизно половині дванадцятої Лиходєєв говорив мною телефоном Москві, крапка. Після цього на службу не з’явився і розшукати його телефоном не можемо, крапка. Руку підтверджую, крапка.

Заходи стеження вказаним артистом вживаю. Фіндиректор Римський”.

“Дуже мудрої” - подумав Варенуха, але не встиг подумати як слід, бо в голові у нього пронеслися слова: “Безглуздя! Не може бути він у Ялті!” Римський тим часом зробив таке: акуратно склав усі одержані телеграми і копію зі своєї стосиком, засунув стосик у конверт, заклеїв його, надписав на ньому кілька слів і передав Варенусі, кажучи:

- Зараз же, Іване Савелійовичу, сам відвези. Хай вони думають.

“А ось це справді мудро!” - подумав Варенуха і сховав конверта у свій портфель.

Потім він ще раз про всяк випадок накрутив на телефоні номер Стьопиної квартири, прислухався і радісно та змовницьки заморгав, показуючи щось на мигах. Римський витягнув шию.

- Артиста Воланда можна попросити? - солодко спитав Варенуха.

- Вони зайняті, - відповіла рурка деренчливим голосом, - а хто питає?

- Адміністратор Вар’єте Варенуха.

- Іван Савелійович? - радісно зойкнула рурка. - Страшенно тішусь, чуючи ваш голос! Як ся маєте?

- Мерсі, - вражено відповів Варенуха, - а з ким я балакаю?

- Помічник, помічник його і перекладач Коров’єв, - торохтіла рурка, - увесь до ваших послуг, любенький Іване Савелійовичу! Орудуйте мною, як самі знаєте. Отже?

- Вибачайте, що - Степана Богдановича Лиходєєва зараз нема вдома?

- Далебі, нема! Нема! - кричала рурка. - Поїхав.

- А куди?

- За місто кататися на машині.

- Я... як? Ка... кататися?.. А коли ж він повернеться?

- А сказав, подихаю чистим повітрям і повернуся.

- Так... - розгублено сказав Варенуха, - мерсі. Зробіть ласку, передайте мосьє Воланду, що виступ його сьогодні в третьому відділенні.

- Слухаюсь. Як же. Неодмінно. Негайно. Обов’язково. Передам, - уривчасто торохтіла рурка.

- Всього найкращого, - дивуючись, сказав Варенуха.

- Будьте ласкаві прийняти, - говорила рурка, - мої найкращі, найпалкіші вітання та побажання! Успіхів! Фортуни! Повного щастя! Всього!

- Ну, певно! Я ж казав! - збуджено кричав адміністратор. - Ніяка не Ялта, він поїхав за місто!

- Ну, якщо це так, - бліднучи від люті, заговорив фіндиректор, - то це вже цілковите свинство, якому не дібрати назви! Тут адміністратор підскочив і залементував так, що Римський аж здригнувся:

- Згадав! Згадав! У Пушкіні відкрилася чебуречна “Ялта”! Зрозуміло! Поїхав туди, нажлуктився і тепер відти телеграфує!

- Ну, це вже занадто, - смикаючись щокою, відповів Римський, і в його очах горіла щира важка злість, - ну що ж, дорого йому ця прогулянка обійдеться. - Він раптом затнувся і нерішуче докинув: - Але як - адже кримінальний розшук...