Слава ЗСУ!

Таємнича поява так вразила мене, що я не посмів одмовитися. I хоч яким
безглуздям це могло здатися тут, за тридев'ять земель від людей, коли на мене
чигала смерть, я добув із кишені аркуш паперу та самописку. Але одразу ж згадав,
що вчився передусім географії, історії, математики та граматики, і сказав
хлопцеві (трохи навіть сердито), що не вмію малювати. Він одмовив:
— Байдуже. Намалюй мені баранця.
Я зроду не малював баранів і тому відтворив для нього один із двох малюнків, що
тільки й умів малювати: удава в натурі. I здивувався непомалу, коли хлоп'я
одмовило:
— Та ні! Я не хочу слона в удаві. Удав дуже небезпечний, а слон надто
здоровенний. У мене все маленьке. Мені треба баранця. Намалюй баранця.
I я намалював.
Він глянув пильно та й каже:
— Ні! Цей баранець зовсім хирявий. Намалюй іншого.
Я намалював.
Мій приятель усміхнувся лагідно й поблажливо:
— Ти ж добре бачиш — це не баранець, а баранисько. Ще й рогатий...
Тоді я зобразив ще одного.
Та він забракував і цей малюнок:
— Це надто старий. Я хочу такого баранця, щоб жив довго.
I тут мені терпець урвався — адже треба було якнайхутчій розбирати й лагодити
двигун, — і я награмузляв такий малюнок.
I заявив:
- Ось тобі ящик. А в ньому той баранець, який тобі до вподоби.
Я був неабияк вражений, побачивши, як заяснів мій юний суддя:
— Саме такого я й хотів! Як ти гадаєш, багато паші треба для цього баранця?
— А хіба що?
— Таж у мене вдома все маленьке.
— Йому, певне, вистачить. Я дав тобі зовсім маленького баранчика.
Хлопчик схилив голову над малюнком.
— Не такий він і маленький! Гляньно, він заснув...
Так я познайомився з маленьким принцом.

III

Збігло чимало часу, поки я втямив, звідки він узявся. Маленький принц про все
допитувався в мене, зате моїх питань, здавалося, не чув. Лише з випадково
зронених слів мені помалу все стало зрозумілим. Так, побачивши мій літак уперше
(я не малюватиму літака — для мене це дуже морочливо), він спитав:
— Що то за штуковина?
— То не штуковина. Ця річ літає. Це літак. Мій літак.
I я гордо розтлумачив йому, що вмію літати. Тоді він вигукнув:
— Як? Ти упав з неба?
— Авжеж, — відказав я скромно.
— От дивина!
I маленький принц так голосно зареготав, що мені стало досадно. Я хочу, щоб
моєму лихові бодай співчували. Потім він додав:
— Отже, і ти прибув з неба. А з якої планети?
Ось де розгадка його таємничої появи тут, у пустелі!
— То ти потрапив сюди з іншої планети? — гостро спитав я.
Та він не відповів. Розглядаючи мого літака, він тихо хитав головою:
— Але ж на ньому ти не міг прилетіти здалеку...
I надовго поринув у роздуми. Потім дістав з кишені мого баранця і почав
роздивлятися цей скарб.
Уявляєте, як зацікавило мене оте напіввизнання, ота загадка про інші планети. Я
спробував дізнатися більше.
— Звідки ж ти прибув, хлопче? Де твій дім? Куди ти хочеш забрати мого баранця?
На хвилю він замислився, потім промовив:
— Добре, що ти дав мені ящик: баранець тут ночуватиме, це буде його оселя.
— Атож. А коли ти шануватимешся, я дам тобі ще й мотузок, щоб припинати його
удень. I пакіл.
Мої слова нібито прикро вразили маленького принца.
— Припинати? Яке безглуздя!
— Бач, коли його не припнеш, він залізе в шкоду або втече.
Мій приятель знову засміявся:
— А куди ж, по-твоєму, йому тікати?
— Будь-куди. Просто перед собою, куди очі світять.
Тоді маленький принц зауважив серйозно:
— ІІусте, у мене там усе дуже маленьке.
I дещо журливо додав:
— Коли йти просто перед собою, куди очі світять, то далеко не зайдеш.

IV

Так я довідався про ще одну важливу річ: його рідна планета завбільшки десь із
хату!
А втім, це й не так уже мене здивувало. Я добре знав, що, крім таких великих
планет, як-от Земля, Юпітер, Марс, Венера, уже давно названих, є сила інших, і
між них такі маленькі, що їх нелегко побачити навіть у телескоп. Коли астроном
відкриває таку планетку, він дає їй не ймення, а номер. Називає, скажімо,
астероїд 3251.
Я маю всі підстави думати, що планета, з якої прилетів маленький принц, астероїд
В-612. Цей астероїд бачили лишень раз, 1909 року, його помітив у телескоп один
астроном турецький.
Астроном доповів тоді, навівши всі докази, про своє відкриття на міжнародному
астрономічному з'їзді. Але він був одягнутий у східні шати, і йому ніхто не
повірив. Отакі ті дорослі!