Слава ЗСУ!

На щастя для астероїда В-612, султан турецький звелів своєму народові під
страхом смертної кари носити європейське вбрання. 1920 року астроном — тепер уже
в чепурній парі знову доповів про своє відкриття. Цього разу з ним погодилися
геть усі.
Я розповів вам такі подробиці про астероїд В-612 і навіть назвав його номер усе
через отих самих дорослих. Дорослі полюбляють цифри. Коли розповідаєш їм про
свого нового приятеля, вони зроду не поцікавляться найістотнішим. Зроду вони не
спитають: «А який у нього голос? Які ігри він любить? Чи колекціонує метеликів?»
Натомість питають: «Скільки йому літ? Скільки у нього братів? Скільки він
важить? Скільки його батько заробляє?» I потім гадають, що вже знають людину.
Якщо скажеш дорослим: «Я бачив гарний будиночок цегляного кольору, на вікнах
герань, а на даху голубів», вони не можуть уявити його собі. Їм треба сказати
так: «Я бачив будинок на сто тисяч франків». Тоді вони вигукують: «Яка розкіш!»
Отож, коли їм скажеш: «Маленький принц справді існував, ось вам докази: він був
славний, він сміявся і хотів баранця, а як тобі хочеться баранця, то ти існуєш»,
коли їм скажеш так, вони лише знизять плечима і назвуть тебе дитиною. Але якщо
скажеш їм: «Планета, з якої він прилетів, астероїд В-612», це їх переконає, і
вони дадуть спокій, не в'язнутимуть із розпитами. Отакі ті дорослі! Не треба на
них сердитися. Діти мають бути до тих дорослих вельми поблажливі.
А ми ж бо розуміємося на житті, і ми, звісно, не дуже зважаємо на ту циферію. Я
залюбки почав би цю повість так, як починають якусь казку. Почин би я вивів
такий:
«Був собі маленький принц, і жив він на планетці, трошечки більшій від нього
самого, і дуже тому принцові хотілося мати друга...» Ті, хто розуміється на
житті, відразу б побачили, що все це щирісінька правда.
Я зовсім не хочу, щоб мою книжку читали лише для розваги. Мені стає дуже боляче,
коли я згадую свого маленького приятеля й розповідаю про нього. Уже минуло шість
років відтоді, як він зі своїм баранцем покинув мене. I я силкуюся розповісти
про нього, щоб не забути його. Живий жаль бере, коли забувають друзів. Не кожен
має друга. I я можу стати таким, як дорослі, котрі нічим не цікавляться, окрім
своєї циферії. От я ще й тому купив коробочку з фарбами та олівці. Нелегко в мої
літа знову братися до малювання, якщо за все життя лише й зобразив, що удава в
натурі та в розрізі — колись там у шість років! Я, звісно, намагатимусь
якнайліпше передати схожість. Я зовсім не певен, що мені з цим пощастить. На
одному малюнку виходить вдало, на іншому портрет зовсім не схожий. Я можу
схибити і щодо зросту. Ось тут маленький принц завеликий. А он там він
замаленький. Я вже вагаюсь, згадуючи барву його одягу. Тож мазюкаю і так і сяк,
навмання. Можу, зрештою, помилитися і в деяких важливих подробицях. Ви вже
даруйте. Мій приятель ніколи нічого мені не пояснював. Певне, гадав, що я такий
самий, як і він. Але я, на жаль, не вмію побачити баранця крізь стінки ящика.
Певне, я трохи скидаюся на дорослих. Очевидно, дещо постарів.

V

Щодень я дізнавався щось про його планету, про те, як він покинув її і як
мандрував по світах. Він розповідав про це поступово, і то принагідно. Отак
третього дня я дізнався про трагедію з баобабами.
Це також сталося завдяки баранцеві. Маленького принца обсіли тяжкі сумніви, і
він раптом спитав мене:
— А правда, що баранці їдять кущі?
— Авжеж, правда.
— О, я радий!
Я не второпав, чому так важливо, щоб баранці їли кущі. Але маленький принц
додав:
— То вони їдять і баобаби?
Я сказав маленькому принцові, що баобаби не кущі, а височенні, з дзвіницю,
дерева, і хоч би він привів навіть цілий табун слонів, то й вони не з'їдять і
одного баобаба.
Почувши про табун слонів, маленький принц засміявся:
— Їх би довелося поставити один на одного...
А далі промовив розважливо:
— Баобаби, поки виростуть, бувають зовсім маленькі.
— А й справді. Але навіщо тобі, щоб баранець їв маленькі баобаби?
— А то як же! — одказав він, ніби йшлося про щось цілком очевидне. I мені
довелося добре поміркувати, поки я здогадався, в чому тут річ.
Справді, на планеті маленького принца, як і на всіх інших планетах, росли трава
і бур'ян. Отож є там добре насіння доброго, корисного зілля і погане насіння
поганого зілля, бур'яну. Але насіння невидиме. Воно спить, сховане в землі, аж
поки якійсь насінині заманеться прокинутись. Тоді воно потягається і спершу
несміливо пускає до сонця паросток — безневинну чарівну муравочку. Якщо це
редиска або рожа, хай собі здорові ростуть. А коли це якийсь бур'ян, треба його
одразу, як тільки розпізнаєш пагін, виполоти з корінням. Ну, а на планеті
маленького принца було жахливе насіння... Це насіння баобабів. Земля на планеті
була вражена тим насінням. А баобаб — така рослина, що коли не розпізнаєш її
вчасно, то вже ніколи не позбудешся. Він захарастить цілу планету. Він прониже
її своїм корінням. А якщо планета дуже маленька, а баобабів забагато, вони
роздеруть її на клапті.