Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Мандри Лемюеля Гуллівера

Капітан звався Педро де Мендес. Він був дуже чемний і шляхетний чоловік. Він попросив, щоб я розповів йому про себе, і запитав, чим почастувати мене. Він сказав, що я буду почесним гостем на судні, і наговорив стільки приємних речей, що я аж здивувався, бачачи таку чемність у звичайного єгу. Проте я сидів сумний та мовчазний і мало не зомлів од самого духу капітана та його матросів. Нарешті я попросив принести мені чогось попоїсти з моїх запасів у човні. Але капітан звелів подати курча і прекрасного вина, а після обіду наказав одвести мене в чисту каюту й покласти в постіль. Я ліг, не роздягаючись, а за півгодини, коли, на мою думку, екіпаж саме обідав, вийшов з каюти й хотів кинутись у море та спробувати допливти до берега, щоб не жити серед єгу. На жаль, один із матросів затримав мене, повідомив про мій учинок капітана, і мене замкнули в каюті.

По обіді дон Педро зайшов до мене. Він хотів довідатись, що штовхнуло мене на такий одчайдушний учинок. Запевнивши, що піклується лише про моє добро, він говорив дуже зворушливо, і кінець кінцем я вимушений був поводитись із ним, як з твариною, що має певні розумові здібності. Коли я коротенько розповів йому про свою подорож, про змову матросів проти мене, про країну, де вони мене висадили, та про моє трирічне життя в гуїгнгнмів, він поставився до моїх слів як до марення або вигадки. Це страшенно образило мене, бо я забув уже, що таке брехня, без якої єгу всіх країн не можуть обходитись і в якій підозрюють усіх своїх одноплемінців. Я запитав його, чи існує в їхній країні звичай казати те, чого немає, і запевнив, що майже забув про брехню, і що хоч би я прожив у Гуїгнгнмії й тисячу років, то не почув би там жодного слова неправди, навіть од найгіршого з їхніх слуг. Я сказав далі, що мені байдуже, чи вірить він моєму оповіданню, чи ні, але, з пошани до нього, я попросив його поставити мені кілька запитань і обіцяв відповідями довести, що кажу саму правду.

Бувши людиною розумною, капітан, по кількох спробах спіймати мене на перекручуванні істини, почав вірити моїм словам. Він сказав, що коли я дам йому слово не пробувати відібрати собі життя, він звелить звільнити мене, в іншому разі мене триматимуть ув'язненим до самого Лісабона. Я дав таку обіцянку, зауваживши принагідно, що мені було б легше перетерпіти найбільше лихо, ніж повернутися жити до єгу.

Під час нашої подорожі не трапилось нічого цікавого. З вдячності до капітана я іноді розмовляв з ним, докладаючи всіх зусиль, щоб не виявляти при ньому своєї огиди до людей. Коли ж я не міг її приховати, дон Педро вдавав, що не помічає цього. Але здебільшого я сидів у себе в каюті, щоб не бачити нікого з екіпажу. Капітан кілька разів умовляв мене скинути дикунський одяг і пропонував позичити свій найкращий костюм. Проте сама думка одягти на себе те, що було на єгу, завдавала мені жаху. Я попросив позичити мені тільки дві чисті сорочки, які відразу ж добре виправ. Протягом усієї подорожі я прав їх і міняв щодня.

Ми прибули до Лісабона 5 листопада 1715 року. Висідаючи на берег, я вгорнувся в капітанів плащ, щоб не привертати до себе уваги людей. Капітан провів мене до свого дому. Я попросив дати мені найдальшу кімнату на верхньому поверсі з вікнами в двір. Він пообіцяв мені не казати нікому про мої пригоди у гуїгнгнмів, бо це притягло б до мене силу відвідувачів і поставило б мене під загрозу ув'язнення, а то й спалення на вогнищі інквізиції. Капітан переконував мене замовити собі вбрання, але я ніяк не міг дозволити кравцеві доторкнутися до себе. Кінець кінцем я взяв одяг у дона Педро, бо був з ним майже однакового зросту. Він позичив мені ще й інші неношені речі, які я провітрював цілу добу, перше ніж надягти на себе.

Капітан був неодружений і мав у господі тільки трьох слуг, але не дозволяв їм услуговувати коло столу. Вся поведінка його була надзвичайно чемна. Він так людяно ставився до мене, що я перестав уникати його товариства. З часом він умовив мене визирнути з заднього вікна у двір. Незабаром я погодився зайти до іншої кімнати, але, виглянувши звідти на вулицю, аж одскочив назад з переляку. Проте через тиждень дон Педро переконав мене зійти вниз до дверей. Острах мій перед людьми поволі зменшувався, зате огида та презирство до них, здавалося, зросли. Нарешті, набравшися відваги, я пішов з капітаном прогулятись на вулицю, спершу заткнувши собі носа рутою та тютюном.

Через десять днів дон Педро, обізнаний уже до деякої міри з моїми сімейними обставинами, сказав, що моя честь і моє сумління вимагають, щоб я повернувся на батьківщину й жив дома з дружиною та дітьми. Він сказав, що в порту є корабель, готовий одпливти до Англії, і обіцяв постачити мені все потрібне для подорожі. Нудно було б тут наводити всі його аргументи і мої заперечення. На його думку, знайти відлюдний острів, де я хотів оселитися, тепер уже неможливо, а дома мені ніхто не завадить жити цілком відлюдно.

Попередня
-= 86 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.


Останній коментар

Dr Collins 19:49:18

Я хочу поблагодарить огромного доктора в лице д-ра Коллинза Рафаэля, который
сделал мою семью, и я горжусь доверием и срочностью, он купил одну из моих почек
для своего пациента с огромной суммой денег в долларах, я наткнулся на его адрес
электронной почты в Интернете, как doctorcollins3@gmail.com, опубликованный
одним Мишелем и Лопес, поблагодарив его и рассказывая всему миру о том, как он
пришел на помощь в финансовом отношении в результате покупки своих почек без
стресса, я быстро обратился по электронной почте, и я был учитывая все внимание,
которые мне были нужны доктору менее чем за неделю, я выполнил все требования, и
моя половина денег была похожа на сон, когда он вошел в мой банковский счет до
трансплантации, я настоятельно призываю вас связаться с Dr.Collins через;
doctorcollins3@gmail.com за вашу финансовую удивительность, чтобы пройти через
мои несколько месяцев назад. Я обещал сделать это, когда я в конечном итоге наберет.
doc


  08.02.2016

1 ша часть це 20 страниц


  20.02.2015

Класний сайт


Додати коментар