Слава ЗСУ!

Вони швидко дійшли до оргазму.

Мар’яна раптово повернулася свідомістю у своє справжнє життя. Вона стояла в маршрутці, бо вільних сидячих місць не було.

Доїхавши на свою зупинку, Мар’яна вийшла з маршрутного автобуса, зайшла в магазин, купила потрібні продукти, а потім сумна пішла до дому, міркуючи над усім цим, що відбувається з нею останнім часом.

Виходить, коли ілюзія починається, коли Мар’яна у своїй свідомості, вона повертається в у той час, коли тільки що замислилась. Отже, промандрувавши у часі та й у просторі. А коли уява заграє, коли дівчина спить, то ця уява проходить за час сну, мандрівки у часі не відбувається, переміщення здійснюється лише у просторі.

5

Постійні уяви змучили Мар’яну. Це настільки виснажило її, що дівчина вже боялася уявляти та засинати. Їй набридли ці ілюзії, хоча вони були такими солодкими, ніжними, даруючими стільки почуттів та емоцій. Приємно, але досить! Але Мар’яна не могла це припинити. Нічого не могла змінити. Зовсім це від неї не залежало.

Але життя продовжувалося. І готувало подарунок долі. Яким він буде - приємним чимось чи прокляттям, невідомо.

Якось на роботі начальник привів нового співробітника. Поки що його тільки оформлювали, отже це не був його перший робочий день і самого новенького ще ніхто ні з ким не знайомив. Але деякі присутні цього спеціаліста бачили. Серед них була і Мар’яна…

Коли вона уперше на нього подивилась, то немов завмерла на місці. Це був він. Отой самий високий синьоокий блондин. Але це була не ілюзія, не чергова уява. Скоріше за все, це так. Мар’яна хотіла в це вірити.

А потім той хлопець запримітив і саму Мар’яну. Але нічого їй не сказав.

Вони не підходили один до одного.

А потім хлопець пішов, далі проходячи усю процедуру оформлення.

Як тільки він пішов, пішли і всі уяви та ілюзії Мар’яни. Вона відчула спокій та свободу свого мислення.

Через місяць новенький прийшов на свою нову роботу у перший свій робочий день на цьому новому місці. Ось тоді начальник і представив нового співробітника:

- Прошу, колеги, зібратися на п’ять хвилин. Знайомтеся, це Святослав Ймовір. Він буде тепер з нами працювати. Прошу любити та жаловати.

Святославу показали його місце. Він його почав оформлювати на свій смак.

Мар’яна не підходила до Святослава, спочатку. А потім не витримала і підійшла:

- Привіт, мене звуть Мар’яна. Як ти? Як справи?

- Привіт, усе добре. - Сухо відповів Святослав.

- Ти десь працював до цієї роботи?

- Так. - Промовив хлопець.

- Добре. Не буду відволікати. - Проговорила Мар’яна та пішла до себе на своє місці.

Більше вона до високого синьоокого блондина не підходила.

Але він періодично на неї дивився, здалеку, так, непомітно. Тільки ось підійти Святослав до Мар’яни не поспішав.

Ось так пройшов рік.