Слава ЗСУ!

«Балу має бути десь поблизу,— подумав хлопець,— вона б не прийшла сама». І голосно гукнув:

— До водоймища, Багіро! Пірнай у воду!

Багіра почула його. Мауглі живий! Це подесятерило її сили. Вона відчайдушно прокладала собі дорогу до води. І тут біля зруйнованої стіни гучно пролунав бойовий клич Балу:

— Багіро! Я тут! О, начувайтеся, підлі створіння!

Ведмідь, сопучи, заліз на терасу, згріб у лапи стільки ворогів, скільки міг захопити, потім посипалися розмірені удари — ляп-ляп- ляп! — ніби било гребне колесо по воді. Потім — шум падіння і сплеск. Це означало, що Багіра дісталася води! Мавпи туди не посміють лізти. Пантера лежала у воді, вистромивши голову, і жадібно хапала ротом повітря, а мавпи скажено стрибали на місці, готові накинутися на неї як тільки вона висунеться з води. Збагнувши це, Багіра вирішила гукнути на допомогу Каа, виголосивши Слово Отруйного Племені:

— Ми з вами — однієї крові, ви і я!

Навіть Балу дуже здивувався, почувши, що горда чорна пантера просить підмоги.

Каа, який останнім тікав від мавп, щойно проліз через стіну і гепнувся об землю з такою силою, що величезний валун зірвався з місця і скотився в рів.

Тим часом Балу продовжував вести свій нерівний бій, мавпи біля водоймища вили над Багірою, а кажан Манг літав сюди-туди і розносив по Джунглях новину про велику битву. Почувши її, дикий слон

Хатхі засурмив на весь ліс. Враз попрокидалися всі мавпи в усіх куточках і майнули деревами на допомогу своїм родичам.

Шум битви розбудив птахів на багато миль навкруги. Тоді Каа, приготувавшись до бою, посунув навпростець. Він палав жадобою помсти. Уявіть собі спис або таран чи молот вагою майже півтонни, спрямований спокійним холоднокровним розумом! Уся сила удава — у важкому ударі головою, подвоєному силою і вагою всього тіла. Удав довжиною у чотири чи п'ять футів може збити з ніг людину, а в Каа було аж тридцять футів. Перший удар потрапив у самісіньку гущу мавп довкола Балу. І цього було досить, бо всі кинулися урозтіч.

— Каа! Тікаймо, тікаймо!

Не одне покоління мавп зросло в страхові, наслухавшись від старших розповідей про Каа, котрий міг прослизнути поміж віття зовсім безшумно, як ото росте мох, і вкрасти наймогутнішу мавпу. Каа умів прикинутися сухою колодою або гнилим пеньком, та так, що і най- пильніше око нічого не помітить, а тоді ця колода хапала мавп і душила. Мавпи боялися Каа над усе на світі, бо жодна з них не могла уявити собі всієї його сили, не змогла поглянути йому в очі і жодна ще не вийшла живою з його обіймів.

Отож із вереском, у паніці вони кинулися врозтіч, а Балу нарешті зміг перепочити. Хоча шерсть у нього була набагато густіша, ніж у Багіри, але й вона порідшала під час бійки.

І тут Каа, роззявивши пащу, прошипів довге і шипуче слово, і ті мавпи, котрі поспішали сюди на підмогу, завмерли на місці від жаху. А мавпи, що сиділи на стінах, ураз припинили галас. У місті запала тиша, і Багіра вийшла з водоймища, обтрушуючи з себе воду.

— Більше не можу! — важко дихаючи, сказала Багіра.— Візьмімо дитину і гайда звідси! А то вони знову нападуть.

— Вони не рушать з місця, поки я не накажу їм. С-с-стійте на міс-с-ці! — прошипів Каа.— Я не міг прийти раніше, Сестро, але мені здалося, що ти гукала мене.

— Я... може, й погукала у розпалі бою,— зніяковіла Багіра.— Балу, ти поранений? — звернулася вона до ведмедя.

— Не знаю, як вони не розірвали мене на сотню маленьких ведмедів,— сказав Балу, статечно пригладжуючи шерсть.— О-о! Мені боляче! Каа, ми тобі зобов'язані життям, ми з Багірою...

— Це дрібниці. А де ж хлоп'я?

— Я в пастці! Я не можу звідси вилізти! — гукнув Мауглі з альтанки.

— Заберіть його скоріше! Він скаче тут, як павич, і передавить усіх наших діток! — подали голос кобри з літнього павільйону.

— Ха-ха! — засміявся Каа.— У нього скрізь друзі, у цього хлопця. Відійдіть подалі, я проб'ю стіну.

Каа знайшов щілину у мармуровій стіні, примірився, підвівся над землею і з розгону вдарив у стіну. Вона розсипалася на порох, Мауглі вискочив у пролом, кинувся до Балу та Багіри і став між ними, обнявши їх за шиї.

— Ти не поранений? — ласкаво спитав Балу.

— Я голодний і весь у синцях. Бачу, і вам добре дісталося, ви сходите кров'ю!

— Не лише ми,— мовила Багіра облизуючись і позираючи на мертві тіла мавп, що їх чимало було довкола.

— Усе це пусте, аби ти був живий і здоровий, моє Жабенятко, моя гордість! — обійняв малого Балу.

— Про це — пізніше, а зараз, Мауглі, подякуй Каа,— ми йому зобов'язані і перемогою, і життям.