Слава ЗСУ!

Буйволиці були страшною силою, бо захищали телят і готові були битися на смерть.

— Ну, як тобі подобається наша робота? — захекано спитав Акела.— Та дивись, бо їх не втримаєш нарізно.

Мауглі осідлав Раму.

— Віджени буйволів ліворуч. А ти, Сірий Брате, спрямовуй буйволиць до яру.

Далеко? — спитав вовк, важко дихаючи і клацаючи зубами.

Туди, де крутосхил, щоб той злодюга не вискочив! — гукнув Мауглі.

Буйволи рвонули вперед, зачувши голос Акели, а Сірий Брат узявся гнати буйволиць.

— Добре зроблено! Обережно, Акело! Не переборщи, бо вони оскаженіють і піднімуть тебе на роги! Ну й робота, хай йому біс! Це тобі не кіз ганяти. Чи гадав ти, що ця худобина може так швидко бігати? — спитав Мауглі.

— Я... я свого часу і на них полював,— задихався від куряви Акела.— Завернути їх у Джунглі?

— Гаразд, жени! Бо Рама скаженіє від люті. О, коли б я міг пояснити цьому буйволу, що сьогодні мені від нього треба.

Буйволи повернули цього разу праворуч і знавісніло поперли в хащі, Хлопці-пастушки, примітивши це, кинулися щодуху в село, галасуючи, що худоба показилася і втекла.

Тим часом Мауглі з Акелою пригнали отару на круте урвище, стіни якого поросли диким виноградом. «Добра місцина, саме те, що треба»,— подумав Мауглі.

— Дай їм перепочити, Акело, ти їх загнав мало не до смерті. Нехай відсапаються. Вони ще не почули тигра.

Він притулив долоні до рота і гукнув у яр: луна прокотилася вниз — від скелі до скелі. Невдовзі зачулося сонне ревіння ситого тигра.

— Хто тут? — заревів Шер-Хан так гучно, що аж переляканий павич вискочив із чагарів.

— Я, Мауглі! Час тобі з'явитися на очі, злодюго! Акело, жени їх униз! Мерщій, Рамо!

На мить отара завмерла на краю балки, та враз на весь голос пролунав бойовий клич Акели, і буйволи одне за одним пірнули в яр, мов човни в річкові пороги. Пісок і каміння так і полетіли з-під їхніх копит.

Живу лавину вже ніщо не могло спинити: потік чорних запінених морд, грізних рогів, вибалушених очей котився низів'ям, як валуни в повінь із гір,— буйволи вже почули тигра і готові були знищити його. Шер-Хан, почувши тупіт їхніх копит, скочив на ноги і побіг униз яром у пошуках виходу. Ненаситне його черево, роздуте від їжі й питва, волочилося по землі, а він усе петляв, уникаючи бійки, бо то була вірна смерть. Ревіння буйволів з одного кінця яру і буйволиць з другого злилося в суцільне. Обидві череди скажено мчали назустріч одна одній, а поміж ними був тигр. Це був для нього кінець.

Рама спіткнувся, наступив на щось м'яке і разом з іншими биками врізався в другу половину отари. Тупіт, форкання, ревисько... Потік винесло на рівнину.

— Гей, Акело, розганяй їх, а то вони попрохромлюють одне одного! Ну ж бо, заспокойтеся, все позаду.

Вовки бігали сюди-туди, кусаючи буйволів за ноги. Мауглі зумів повернути Раму, і решта тварин побрела за ним до боліт.

Шер-Хана не треба було більше топтати: він був мертвий, і коршаки вже кружляли над ним.

— Собаці собача смерть! — сказав Мауглі, намацуючи ніж, який завжди носив у піхвах, що висіли на шиї.— Він був боягузом і не зважився б на бій. Так, ця шкура добре прикрасить Скелю Ради. Тож швидше треба братися до роботи.

Хлоп'яті, котрий виріс серед людей, і на думку не спало б самому білувати десятифутового тигра, але Мауглі знав, як це робиться. Отож він краяв шкуру ножем, а коли потрібна була допомога (бо це таки діло було нелегке), він просив вовків потягти шкуру.

Раптом чиясь рука лягла на плече Мауглі. То був Балдео з англійським мушкетом. Зачувши гвалт сільських хлопчаків, він поквапився, щоб дати добрячого прочухана Мауглі за те, що той розгубив отару. Вовки шаснули в кущі, побачивши людину.

— А що це тут коїться? — сердито спитав Балдео.— Е-е, та ж це той кульгавий тигр, за голову якого призначили сто рупій! Ану, відійди! Ти його не впораєш! Я сам йому дам раду. Хе-хе, може, й тобі якась рупія перепаде.

Він намацав за поясом кремінь і кресало, щоб обпалити Шер-Хану вуса (так роблять усі мисливці, щоб привид убитого звіра не тривожив їх).

— Гм! — сказав Мауглі впівголоса.— Значить, ти одвезеш шкуру в Канхівару, отримаєш нагороду, з якої й мені виділиш якусь рупію? Ану, геть звідси!

— Та як ти посмів таке сказати першому мисливцю в селищі? Твоє щастя та дурість допомогли тобі дістати таку здобич! Тигр нажерся, інакше він був би в двадцяти милях звідси. Ти навіть оббілувати його не можеш як слід! Е ні, я тобі нічого не дам, хіба що духопеликів усиплю! Ану, відійди від туші!