Слава ЗСУ!

— Ви знаєте, діти мої,— почав він,— що найдужче в світі треба боятися Людини.

Почувся схвальний гомін.

— Це тебе стосується, Маленький Брате,— шепнула Багіра.

— Мене? Я мисливець Вільного Народу і належу до Зграї,— відповів Мауглі.— Яке мені діло до людей?

— А чи відомо вам, чому ви боїтеся Людини? — продовжував Хатхі.— А ось чому. Дуже-дуже давно, ніхто й не пам'ятає, коли це було, всі ми паслися разом і не боялися одне одного. У ті часи не було засухи, листя, квіти і плоди виростали на дереві водночас, і ми їх їли, а ще їли кору і траву.

— Яка я рада, що не народилася в той час!— не стрималася Багіра.— Кора придатна лише для того, щоб відточувати на ній пазурі.

— А Повелитель Джунглів був Тха, Перший із Слонів. Своїм хоботом він витяг Джунглі із глибоких вод, і там, де він проводив по землі борозни іклами, текли ріки, а там, де тупнув ногою, з'являлися озера, а коли він сурмив у хобот, виростали дерева. Ось так Тха створив Джунглі. Так, принаймні, мені розповідали цю історію.

— Відтоді вона не покоротшала! — шепнула Багіра Мауглі на вухо, і Мауглі засміявся, затуливши рота долонею.

— У той час не було ні маїсу, ні динь, ні перцю, ні цукрової тростини, ні маленьких хатинок, і народи Джунглів жили у лісах дружно, як одне плем'я, нічого не знаючи про Людину. Та ось звірі почали сваритися за їжу, хоча пасовищ вистачало на всіх. Вони розледащіли. Кожен хотів пастися там, де відпочивав, як буває і в нас після щедрих весняних дощів. У Тха, Першого із Слонів, було багато діла: він створював все нові Джунглі і прокладав русла рік. Він не встигав скрізь, отож і зробив Першого із Тигрів володарем і суддею над Джунглями, і лісові мешканці приходили до нього зі своїми суперечками. У ті часи Перший із Тигрів їв плоди і траву, як усі. Він був завбільшки, як я, і дуже гарний: увесь жовтий, як квіти жовтої ліани. У ті добрі давні часи Народ Джунглів приходив до нього без страху, і слово його було Законом для всіх. Не забувайте, що всі ми тоді жили одним племенем.

Та однієї ночі поміж двома биками виникла суперечка за пасовиська, як оце буває між вами, коли починаєте битися рогами і копитами.

Отож двоє биків прийшли скаржитися до Першого із Тигрів, який лежав серед квітів. І один із них ненароком зачепив його рогами, і Перший із Тигрів, забувши, що він володар і суддя, кинувся на нього і зламав йому шию.

Досі ніхто із нас не вмирав, і Перший із Тигрів, побачивши, що він накоїв, і втративши голову від запаху крові, втік на північ до боліт, а ми, Народ Джунглів, лишилися без судді і почали сперечатися і битися між собою. Тха почув голос і прийшов до нас. І одні говорили те, а другі — те, але він побачив мертвого бика між трав і спитав, хто його вбив, а ми не могли вимовити жодного слова, бо втратили розум від запаху крові. Ми бігали сюди-туди, кружляли, скакали, волали мов навіжені. І Тха повелів деревам і повзучим ліанам робити мітки на тілі вбивці, щоб Перший із Слонів міг пізнати його.

І Тха спитав:

— «Хто хоче бути Володарем Джунглів?»

Вискочила Сіра Мавпа, що жила на деревах, і вигукнула:

— «Я хочу бути Володаркою Джунглів!»

Тха засміявся і сказав:

— «Хай буде так!» — і подався геть, дуже розгніваний.

— Діти,— вів свою розповідь Хатхі,— ви добре знаєте Сіру Мавпу, вона була така, як і тепер. Спочатку вона прибрала серйозного вигляду, та за хвилину вже чухалася і скакала з гілки на гілку, а коли Тха повернувся, то побачив, що «володарка» висить на дереві вниз головою і передражнює всіх, хто стоїть під деревом, а ті теж її дражнять. Отак у Джунглях не стало більше Закону — саме тільки дурне базікання.

Тоді Тха скликав нас усіх і сказав:

«Перший ваш Володар приніс у Джунглі Смерть, другий — Ганьбу. Настав час дати вам Закон, і такий, щоб ви не посміли його порушити. Віднині ви взнаєте, що таке Страх, а коли він запанує над вами, ви збагнете, що він ваш Володар, а все інше прийде разом з ним».

Тоді всі ми спитали:

«А що таке Страх?»

«Шукайте і знайдете».

І ми обнишпорили кожен закуток Джунглів у пошуках Страху, і невдовзі буйволи...

— Уф! — відгукнувся Меса, ватажок буйволів.

Так, Месо, то були буйволи. Саме вони принесли звістку, що в одній із печер сидить Страх, він безволосий і ходить на задніх лапах. Побачивши нас, він крикнув, і його голос нагнав на нас такий жах, про який ми пам'ятаємо і нині, і ми кинулися геть, штовхаючи і топчучи одне одного. Тієї ночі мешканці Джунглів не лягли відпочивати всі вкупі, як було досі. Кожне плем'я лягло окремо — свині зі свиньми і олені з оленями, рогаті з рогатими, копитні з копитними,— полягали і так, тремтячи, поснули.