Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > МАУГЛІ

Зграя вибрала його ватажком за силу й кмітливість. Вовк-самітник замолоду двічі потрапляв у пастку, люди його побили й залишили здихати, але він вижив. На Скелі Ради майже ніхто не розмовляв. Вовченята гралися посеред майданчика, довкола сиділи їхні батьки. Подеколи якась вовчиця мовчки хапала своє дитинча за загривок і підштовхувала наперед, на розглядини. Акела підвівся на ноги і гукнув зі своєї скелі:

— Гей, вовки, ви знаєте Закон! Тож придивляйтеся!

І турботливі матусі підхопили:

— Придивляйтеся, гарненько придивляйтеся, вовки!

Нарешті дійшла черга до родини Батька Вовка. Від напруження шерсть у Матері Вовчиці настовбурчилася: то Батько Вовк виштовхнув насередину кола Жабенятка Мауглі.

— Дивіться, вовки!

Глухий рик пролунав з-за скелі — обізвався Шер-Хан.

— Це моя здобич! Віддайте його мені! Навіщо Вільному Народу Людське Дитинча?

Та Акела й вухом не повів. Він тільки сказав:

— Придивляйтеся, вовки! Добре придивляйтеся! Навіщо нам чужі підголоски?

Якийсь молодий вовк підпрягся до голосу Шер-Хана:

— А справді, навіщо Вільному Народу Людське Дитинча?

А Закон Джунглів твердить: у суперечці на користь Людського Дитинчати мають виступити принаймні двоє із Зграї.

— Хто за цю дитину? — запитав Акела.

Запала мовчанка, а Мати Вовчиця приготувалася до смертельної бійки.

І тут підвівся на задні лапи старий Балу — бурий ведмідь. Він навчав вовченят Законові Джунглів, отож його одного з-поміж інших звірів допускали на Раду Зграї.

— Ви кажете, це дитя Людини? Ну то й що? Кому від того шкода? Що тут довго розбалакувати? Приймемо його у Зграю, та й квит. Я сам вчитиму його.

— Отже, Балу, вчитель наших вовченят, уже сказав своє слово,— мовив Акела.— А хто ще, крім Балу?

Темна тінь лягла посеред кола. Це була Багіра, чорна як ніч пантера. Ніхто у Джунглях не наважився б стати їй на дорозі. Вона була хитра, як Табакі, відважна, як дикий буйвол, непоборна, як поранений слон. Зате голос мала солодший за мед, а шерсть була м'якша за пух.

— О Акело, і ти, Вільний Народе,— замуркотіла вона,— на такому поважному збіговиську я не маю ніяких прав. Але Закон Джунглів свідчить: якщо почнеться суперечка за Людське Дитинча, то життя його можна викупити. Адже так?

— Так, так! — загукали завжди голодні молоді вовки.— Можна взяти викуп. Такий Закон.

— То мені продовжувати? — вкрадливо запитала Багіра.

— Говори! Ми слухаємо!

— Соромно вбивати це безволосе слабке створіння. Нехай підросте. Воно стане пречудовою забавкою для вас. Балу замовив за нього слово. А я до цього слова дещо додам: жирного, щойно забитого буйвола. Він лежить неподалік. Тож приймімо Людське Дитинча у Зграю!

Зчинився галас.

— Приймімо його! Нехай бігає зі Зграєю! Все одно він не виживе у зимові дощі. Або ж його спалить сонце. Де твій буйвол? Ходімо, Багіро!

А Мауглі спокійнісінько грався камінцями, поки вовки оглядали його. Нарешті всі побігли до забитого буйвола, і лишилися лише Акела, Багіра, Балу та вовча родина Жабенятка Мауглі. У темряві чулося глухе ревіння — то Шер-Хан злостився, що знову піймав облизня.

— Реви, реви дужче! — посміхнулася собі у вуса Багіра.— Прийде час, і цей пуцьвірінок змусить тебе ще й не так заревти.

— Ні, ми таки правильно вчинили! — сказав Акела.— Люди і їхні діти дуже кмітливі. Колись він стане нам помічником.

— Атож, помічником у важку годину, бо ніхто не може лишатися ватажком Зграї вічно,— зауважила Багіра.

Акела замислився. Справді, настає день, коли ватажок уже не при силі, слабне, і тоді вовки вбивають його, щоб вивільнити місце для нового. Отож він сказав:

— Візьміть малюка і виховайте його, як і належить виховувати синів Вільного Народу.

Так Жабенятка Мауглі прийняли у Сіонійську Зграю — за буйвола й щире слово Балу.


* * *


Минуло десять, а може, навіть одинадцять років. Мауглі зростав разом із вовченятами. Батько Вовк навчав його своєму вмінню і розказував про ввесь довколишній світ. Дитина призвичаїлася спостерігати все: шерех трави, подих теплого нічного вітерця, крик сови над головою, шелестіння кажана, плескіт риби в ставку,— бо все те дуже багато значило. Гріючись на сонечку, Мауглі дрімав, а коли діймала спека, плавав у лісових озерах. А схочеться меду — ліз на дерево. Багіра показала, як це робиться. Вона влягалася на гілці і кликала:

— Гайда сюди, Маленький Брате!

Спочатку хлоп'я чіплялося за суччя незграбно, як звірятко-лінивець, та скоро призвичаїлося стрибати з гілки на гілку, мов сірі мавпи. На Скелі Ради, де збиралася Зграя, у малого теж було своє місце. Невдовзі він помітив, що жоден вовк не може витримати його пронизливого погляду, тож він, забавляючись, починав пильно дивитися на вовків. Частенько він витягав своїм друзям болючі шпичаки і колючки з лап, а ночами покрадьки спускався в долину і з цікавістю спостерігав за людьми на полях. Але довір'я до них не відчував. Багіра показала йому хитрий пристрій, так ретельно замаскований у хащах, що Мауглі ледве не потрапив туди, і пояснила, що це пастка. А найбільше він полюбляв прокрадатися з Багірою в темну прохолодну лісову хащу і дрімати там до вечора, а вночі спостерігати за полюванням Багіри. Вона вчила його ловити дичину. Коли хлопчик підріс, Багіра пояснила йому: до домашньої худоби йому зась, бо за нього заплатили Зграї викуп, убивши буйвола.

Попередня
-= 3 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 156.


Останній коментар

давид 19:45:06

фигня


Коля Єльник 26.12.2018

Мне понравилась книга.
Но там есть ошибки.
Эта книга помогла с домашним заданием.
Спасибо за хорошо проведённое время.


Ед 23.01.2018

Одна з найкращих книжок


Додати коментар