Слава ЗСУ!

— Усі Джунглі твої,— казала Багіра.— Ти можеш вполювати будь- яку дичину, але заради того буйвола, що викупив тебе, ти не повинен чіпати жодної худобини — молодої чи старої. Такий Закон Джунглів.

І Мауглі слухався.

Він зростав сильним, як і будь-який хлоп'як, котрий мимохідь засвоює все, що треба йому знати, і дбав лише про їжу.

Мати Вовчиця попередила його, що Шер-Хана треба стерегтися і що колись йому доведеться вбити тигра. Вовченя — те запам'ятало б цю пораду, а Мауглі забув, бо він був усе ж таки хлопець, хоча й вважав себе вовком.

Акела став зовсім старим і немічним, а кульгавий тигр хитро заприязнився з молоддю Зграї. Шер-Хан підлещувався до вовченят, підбурював їх проти старого Акели, мовляв, як це вони дозволяють верховодити якомусь облізлому вовкові і Людському жовторотику? «Це правда,— ядучо всміхався Шер-Хан,— що жоден із вас не сміє на Раді подивитися йому в очі?» І молоді вовки злісно гарчали і наїжачувалися.

Багіра все це чула і попереджала Мауглі про підступність Шер-Хана. Та той лише сміявся у відповідь.

— У мене є Зграя і є ти. А ще Балу. Правда, він ледачий, але може добряче нам'яти боки будь-кому. То чого боятися?

— Добре затям: Шер-Хан — твій смертельний ворог.

— Ну то й що? Багіро, краще подрімаймо, цур йому пек! Шер-Хан — це лише старе опудало з довгим хвостом, як у павича.

— Не час нині спати! Це знає навіть дурне оленя. І Табакі говорив тобі те саме.

— Хо-хо! Табакі, цей зухвалець, намолов сім мішків гречаної вовни, буцімто я, щеня, не вмію навіть нарити земляних горіхів. Ну то я вдарив його двічі об стовбур, тепер не буде плескати язиком.

— Оце вже даремно, Маленький Брате, Табакі знає багато чого, що стало б нам у пригоді. Шер-Хан не зазіхне на твоє життя тут, у Джунглях. Але не забувай — Акела став зовсім старий, він скоро не зможе забити буйвола і тоді вже не буде ватажком. Старійшини Зграї теж постаріли, а молодих вовків кульгавий тигр намовив проти тебе.

— Але ж я народився у Джунглях, я підкорявся Законові Джунглів, і всі вовки — мої брати! Згадай, скільки я витяг колючок з їхніх лап!

— Ходи сюди, Маленький Брате. Ану, помацай у мене під щелепами.

Мауглі простяг свою сильну смагляву руку і на шовковистій шерсті Багіри намацав маленьку залисинку.

— Ніхто у Джунглях не знає, що я, Багіра, ношу цю відмітину — слід від нашийника. Одначе я народилася серед людей, серед людей померла й моя мати — в звіринці князівського палацу в Удайпурі. Тому я й заплатила за тебе викуп, коли ти ще був малим голим дитинчам. Замолоду я сиділа за ґратами, мене годували з миски. Та якось уночі я відчула — я Багіра, пантера, а не людська забавка. Одним помахом лапи зламала я дурний замок і втекла. І оскільки я добре знаю людські звички, у Джунглях мене бояться більше, аніж Шер-Хана. Хіба не так?

— Так,— погодився Мауглі,— всі Джунглі бояться Багіри, окрім Мауглі.

— О, ти — Людське Дитинча,— усміхнулася чорна пантера ніжно.— Як і я колись повернулася в свої Джунглі, так і ти змушений будеш зрештою повернутися до людей, до своїх братів, якщо тебе не вб'ють на Раді.

— Але навіщо комусь убивати мене? — запитав Мауглі.

— Подивись на мене,— сказала Багіра.

І Мауглі пильно глянув їй у вічі.

Велика пантера не витримала і відвернулася.

— Ось чому,— відказала пантера, і листя зашерхотіло у неї під лапою.— Навіть я не можу дивитися тобі в очі, а я ж народилася серед людей і люблю тебе, Маленький Брате, інші ж ненавидять тебе, бо не можуть витримати твого погляду, бо ти виймаєш їм колючки із лап, бо ти Людина.

— Я нічого цього не знав,— похмуро мовив Мауглі і насупив густі чорні брови.

— Що говорить Закон Джунглів? Спочатку вдар, а потім подавай голос. А ти безтурботний, і вже з цього вони пізнають у тобі людину. То будь же обачливий. Серце мені підказує, що коли Акела промахнеться на полюванні (а йому все важче ловити здобич) — вовки перестануть слухатися і його, і тебе. Вони зберуть на Скелі Ради Народ Джунглів, і тоді... тоді... Стривай, я знаю, що робити! — скрикнула Багіра.— Біжи мерщій униз, у долину, до людей і дістань у них Червону Квітку. Тоді в тебе буде спільник, сильніший за мене, Балу і тих вовків Зграї, що не люблять тебе.

Червоною Квіткою Багіра називала вогонь. Усі звірі в Джунглях смертельно бояться вогню і придумують сотні назвиськ, аби не називати його прямо.

— Червона Квітка? — спитав Мауглі.— Вона квітне перед хатинами у сутінки. Я її дістану.

— Оце правильно! — з гордістю сказала Багіра.— Не забудь, квітка росте в маленьких горщиках! Здобудь же її мерщій і тримай у себе, вона тобі знадобиться.