Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > МАУГЛІ

— Гаразд! — відповів Мауглі.— Я іду!

«Оце людина! У цьому — вона вся,— подумала Багіра, вмощуючи голову на лапи.— О Шер-Хан, у лиху годину надумав ти полювати за Жабеням!»

А Мауглі був уже далеко-далеко звідси. Він біг щодуху, і серце його ледве не вискакувало з грудей. Добіг до печери, коли вже заліг вечірній туман, перевів подих, подивився вниз, у долину. Мати-Вовчиця відразу збагнула, що він чимось стурбований.

— Що сталося, синку? — запитала вона.

— Шер-Хан розносить плітки, як кажан,— кинув на ходу хлопчик.— Я нині полюю на зораній ниві.

І він подався вниз, через чагарі, до річки в долині, але спинився, зачувши виття Зграї. Потім до нього долинув стогін загнаного оленя і злий гавкіт молодих вовків.

— Акело! Акело! Покажи свою силу! Дорогу Ватажкові Зграї! Стрибай, Акело!

Вовк-самітник стрибнув і, мабуть, схибив, бо Мауглі почув клацання його зубів і короткий виск: олень, напевне, збив Акелу з ніг копитом.

Мауглі не став більше вичікувати, а кинувся щодуху вниз. Він уже біг засіяними полями, виття позаду стало ледь чутним.

«Багіра сказала правду,— прошепотів він захекано і згорнувся клубочком на купі сіна під вікном хатини.— Завтра вирішальний день і для мене, і для Акели».

Притулився обличчям до вікна і став дивитися на домашнє вогнище. Він бачив, як жінка підкладала у вогонь якісь чорні шматки, а коли розвиднилося і над землею поповз холодний білий туман, він побачив, як дитина узяла обплетений лозою глиняний горщик, наповнила його вугіллям і, накривши ковдрою, пішла годувати худобу в хліві.

— Оце й усе? — сказав собі Мауглі.— Якщо навіть дитина це вміє, то боятися нічого.

І він вискочив з-за рогу назустріч хлоп'яті, вихопив у того горщик із рук і зник у тумані, а хлоп'я заплакало з переляку.

— Ця квітка дуже схожа на мене,— посміхнувся сам собі Мауглі, роздмухуючи полум'я, як це робила жінка.— Якщо її не підгодовувати, вона помре.— І Мауглі накидав гілок та сухої кори на вуглини.

На півдорозі до гори він зустрів Багіру. Вранішня роса блищала на її шерсті, як діаманти.

— Акела схибив, не вбив оленя,— сповістила пантера.— Вони вбили б його вчора вночі, та їм потрібен іще й ти. Вони шукали тебе на пагорбі.

— Я був у долині. Я готовий. Дивися.— Мауглі підняв над головою горщик із вугіллям.

— Добре! Ось іще: я бачила, як люди тичуть туди суху гілку і на її верхівці спалахує Червона Квітка. Ти не боїшся?

— А чого боятися? Я пригадую наче крізь сон, що коли був малим, часто лежав біля Червоної Квітки і мені було затишно і тепло.

Увесь день Мауглі стеріг горщик із вогнем, підкладав туди сухе галуззя і дивився, що з того вийде. Нарешті він знайшов гілку, що його задовольнила, і коли увечері Табакі підкрався до печери і дуже грубо сказав, що вовки хочуть бачити Мауглі на Раді Зграї, Мауглі зареготав, і реготав так довго, що Табакі втік. Тоді Мауглі подався на Раду.

Акела лежав побіля скелі на знак того, що місце ватажка вільне, а Шер-Хан, дуже вдоволений, розгулював сюди-туди із гуртом своїх прихвоснів. Багіра лягла поруч із Мауглі, а той тримав поміж коліньми горщик із вугіллям.

Нарешті старійшини прогарчали:

— Нехай говорить Мертвий Вовк!

Коли Ватажок Зграї не вполює свою здобич, його називають Мертвим Вовком, бо смерть його вже на порозі.

Акела знехотя підвів сиву голову.

— Вільний Народе, і ви, шакали Шер-Хана! Дванадцять літ я водив вас на полювання, і за цей час жоден із вас не потрапив у пастку і не був скалічений. А нині я схибив. Ви знаєте, як це було зроблено. Мені підвели свіжого оленя, щоб усі усвідомили мою слабкість! Це в них добре вийшло. А тепер ви можете вбити мене тут, на Скелі. Тож хто із вас підійде і вб'є вовка-самітника? За Законом Джунглів я маю право вимагати, щоб ви підходили поодинці.

Запала довга мовчанка. Аж тут глумливо загарчав Шер-Хан:

— Нащо нам цей беззубий дурень? Він і так сконає! А от людський вилупок зажився на світі. Віддайте його мені, він з самого початку був моєю здобиччю. Мені гидко дивитися, як він тут верховодить. Ви що, всі з глузду з'їхали?

Тоді половина Зграї завила:

— Нащо нам Людина? Нехай іде до своїх!

— І підніме проти нас усіх людей по селах? — гукнув Шер-Хан.— Е ні, віддайте його мені!

Акела знову підвів голову.

— Він їв, спав разом із нами. Він заганяв для нас дичину. Він жодного разу не порушив Закону.

— Мало того: коли його прийняли в Зграю, я віддала за нього буйвола. Буйвол, може, мало чого вартий, але честь Багіри варта того, щоб за неї битися,— промуркотіла Багіра м'яко.

Попередня
-= 5 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 156.


Останній коментар

давид 19:45:06

фигня


Коля Єльник 26.12.2018

Мне понравилась книга.
Но там есть ошибки.
Эта книга помогла с домашним заданием.
Спасибо за хорошо проведённое время.


Ед 23.01.2018

Одна з найкращих книжок


Додати коментар