Слава ЗСУ!

— Буйвол! Та це було десять літ тому! — огризнулася Зграя.— Яке нам діло до зотлілих кісток?

— Або до того, щоб тримати своє слово? — вищирила білі зуби Багіра.— Адже недаремно вас називають Вільним Народом!

— Він нам брат по життю,— вів далі Акела.— А ви хочете убити його тут! Воістину, я зажився на світі! Дехто з вас нападає на домашню худобу, а інші, навчені Шер-Ханом, як я чув, никають ночами по селах і крадуть дітей із хатин. Ви — боягузи, і до боягузів я звертаюся! Я скоро помру, і життя моє нічого не варте, інакше я віддав би його за цього хлопця. Але заради честі Зграї (про яку ви забули без ватажка!) обіцяю вам, що помру без опору і цим урятую принаймні три життя для Зграї.

— Він Людина, Лю-у-у-дина! — завила Зграя.

І більшість перебігла до Шер-Хана, який переможно постукував хвостом.

— Аж тепер — битися до останку,— прошепотіла Багіра до Мауглі.

Мауглі випростався на повен зріст.

— Слухайте, ви! — гукнув він.— Ви стільки разів говорили мені, що я Людина, отож я і справді відчув себе Людиною. А ви не брати, а собаки. І щоб вам краще було видно, я приніс сюди Червону Квітку!

Він гнівно жбурнув на землю горщик, сухий мох спалахнув яскравим полум'ям. Усе збіговисько відскочило назад. Мауглі встромив у вогонь дрючок, і полум'я порснуло навсібіч іскрами. Він почав вимахувати над головою тим дрючком, розганяючи злякану зграю.

— Ти повелитель,— шепнула Багіра.— Порятуй Акелу від смерті. Він завжди був тобі другом.

Акела, похмурий старий вовк, що ніколи в житті не просив ласки, тепер жалібно зиркнув на Мауглі, а той стояв у світлі полум'я, із чорним волоссям до пліч, і тіні металися і стрибали довкола нього.

— Так,— Мауглі спокійно озирнувся довкруж.— Бачу, що Джунглі тепер закриті для мене назавжди, я повинен забути вашу любов і вашу дружбу, але я буду милосерднішим од вас. Обіцяю, що коли я стану своїм серед людей, то не зраджу вас, як ви зрадили мене. Між нами, вовками однієї Зграї, не буде війни. Але за мною — іще борг.

Мауглі підійшов до Шер-Хана і ухопив його за шию. Багіра на всяк випадок теж підвелася.

— Устань, злодюго, коли з тобою говорить Людина!

Шер-Хан притис вуха до голови — гарячий дрюк був уже зовсім близько.

— Цей скотовбивця нахвалявся вбити мене... Так на ж тобі, на! Отак ми б'ємо вас, коли стаємо людьми!

Він бив Шер-Хана по голові дрючком, і тигр стогнав у смертельному страхові.

— Тьху! Тепер іди геть, обсмалена кішко! Та пам'ятай: коли я наступного разу прийду на Скелю Ради, на моїх плечах буде твоя шкура. І ще одне. Ви не вб'єте Акелу — я цього не дозволю. Ну, чого сидите, дурні пси? Геть, геть звідси!

Мауглі сипав удари направо й наліво, вовки розбігалися із виттям, шерсть на них димілася.

Нарешті на скелі лишилося з десяток вовків, та ще Акела з Багірою. І тут щось нестерпно запекло Мауглі в грудях, він вибухнув риданням.

— Що це? Що зі мною? Я вмираю, Багіро?

— Ні, Маленький Брате, це лише сльози, так буває із людьми. Ти вже не дитина, Мауглі. Віднині Джунглі закриті для тебе назавжди, нехай течуть сльози.

І Мауглі сидів і плакав уперше в житті, а серце його ладне було розірватися від болю.

— Тепер,— сказав він,— я піду до людей. Та перше я повинен попрощатися зі своєю матір'ю.

І він пішов до печери, де жила Мати Вовчиця з Батьком Вовком, і плакав, уткнувшись у її бік, а четверо молодих вовків жалібно скиглили.

— Ви не забудете мене? — спитав Мауглі.

— Ніколи! — сказали ті.— Приходь до пагорба, коли станеш Людиною, і ми будемо гратися з тобою вночі.

— Приходь швидше, мудре Жабеня, бо ми з твоєю матір'ю уже старі.

— Приходь, мій голенький синку,— сказала Мати Вовчиця,— і знай, дитино, що я люблю тебе більше, аніж власних вовченят.

— Неодмінно прийду,— відповів Мауглі.— Передовсім для того, щоб покласти шкуру Шер-Хана на Скелю Ради. Не забувайте мене! Скажіть усім у Джунглях, щоб не забували мене!

Уже світало, коли Мауглі спустився в долину назустріч невідомому життю.

ПОЛЮВАННЯ КАА

Усе, про що тут оповідається, сталося задовго до того, як Мауглі вигнали із Сіонійської Зграї і як він помстився за себе тигрові Шер-Хану. Це відбувалося тоді, коли ведмідь Балу навчав хлопчика Законові Джунглів. Великий і поважний бурий ведмідь радів успіхам здібного учня. Ще б пак, адже вовченята зазубрюють лише одне мисливське правило (все інше їх не цікавить): «Ноги ступають безшумно, очі бачать у темряві, вуха чують, як шелестить вітер, зуби гострі та білі — ось прикмети наших братів, окрім шакала Табакі та гієни, яких ми ненавидимо». Але Мауглі, Людському Дитинчаті, цікаво було все.