Слава ЗСУ!

— Хоч погляну на них ще раз,— спустився він по ліані на землю.

Але Багіра випередила його: вона обнюхувала землю в темряві.

— А де гостра штука?

— ЇЇ взяла Людина. Ось слід.

— Тепер ми побачимо, чи правду казала кобра. Якщо правду, то ця Людина помре. Ходімо по сліду.

— Спочатку пополюємо, бо на голодний шлунок ніяке діло не робиться.

— Побачимо, коли доженемо.

Мауглі з Багірою похапцем пополювали, проте минуло близько трьох годин, поки вони наїлися, напилися і вирушили в дорогу.

Багіра бігла риссю, нагнувши голову, за нею Мауглі.

Слід показує, що від важкої ноші п'ята вгрузла в землю,— сказала Багіра.

І вони помчали по сліду двох босих ніг, потрапляючи то в пітьму, то в смуги місячного сяйва.

— Тепер він біжить швидко, пальці розчепірені,— сказав Мауглі.— Вони бігли вологою низиною.— А чому він завернув убік?

— Стривай! — сказала Багіра і одним чудовим стрибком перемахнула через галявину — щоб не залишити на землі своїх слідів. Потім повернулася до Мауглі.

— А тут другий слід іде йому назустріч. Нога менша і пальці зігнуті.

Мауглі підбіг подивитися.

— Це слід мисливця з племені гондів,— сказав він.— Поглянь! Тут він тягнув свій лук по траві. Ось чому перший слід завернув убік. Велика Нога ховалася від Малої Ноги.

— Правильно,— кивнула Багіра.— А тепер візьмемо кожен по одному сліду. Я — Велику Ногу, а ти, Маленький Брате,— Малу.

Багіра стрибнула на перший слід.

— Ось,— уткнулася вона в землю,— я, Велика Нога, ховаюсь за скелю і стою тихо, не сміючи переступити з ноги на ногу. А що в тебе?

— Ось я, Маленька Нога, підходжу до скелі,— говорив Мауглі, йдучи по сліду.— От я сідаю під скелю, ставлю лук між пальцями ніг. Я жду довго — відбитки тут глибокі.

— Я — теж,— сказала Багіра, сховавшись за скелю.— Я жду, зіпершись гострою штукою об камінь. Ось подряпина. А що в тебе?

— Одна-дві гілки зламані тут,— сказав Мауглі пошепки.— А далі я, Маленька Нога, іду геть із шумом і тупотом, щоб Велика Нога почула мене.

Мауглі відійшов від скелі і, ховаючись між деревами, почав наближатися до невеликого водоспаду.

Пантера металася на всі боки, потім подала голос.

— Я, Велика Нога, повзу з-за скелі рачки і тягну за собою гостру штуку. Потім — біжу, біжу швидко! Слід чіткий!

Багіра помчала по чіткому сліду, а Мауглі — по сліду гонда. На якусь мить запала тиша.

— Де ти, Маленька Нога?

Голос Мауглі почувся в п'ятдесяти кроках праворуч. Вони бігли ще півмилі, нарешті хлопець гукнув:

— Вони зійшлися! Дивися! Тут, на скелі, стояла Маленька Нога, а там — Велика Нога.

Менше аніж за десять кроків на камінні лежало тіло селянина. Тонка оперена стріла мисливця-гонда пронизала йому наскрізь спину і груди.

— Виходить, що не така вже й дурна була стара кобра,— м'яко сказала Багіра.— Ось, принаймні, одна смерть.

— Ідемо далі. А де ж та червоноока колючка, що п'є слонову кров?

— Можливо, в Маленької Ноги.

Поодинокий слід легконогої людини привів їх до згаслого вогнища в вибалку.

— Поглянь! Знову! — Багіра спинилася, наче скам'яніла.

Тіло маленького зморщеного мисливця лежало п'ятами в попелі, і Багіра запитально подивилася на хлопця.

— Це від бамбукової палиці,— сказав той.— У мене теж була така, коли я пас буйволів. Мати Кобр знає людське поріддя, мені соромно, що я насміхався з неї.

— Справді, його вбили червоні й голубі камінці,— погодилася Багіра.— Не забувай, що я була в князівському звіринці в Удайпурі.

Один, два, три, чотири сліди взутих людей. Ну що зробив їм маленький лісовий чоловічок? Дивись, вони розмовляли всі п'ятеро коло вогнища, перш ніж убили його. Багіро, ходімо геть, у мене в шлунку важко, і він витанцьовує, як гніздо іволги на кінчику гілки.

— Останнє діло — випустити здобич. Ходімо за ними! — мовила пантера.— Ці восьмеро взутих ніг недалеко відійшли.

Вони бігли близько години широкою стежкою. Настав ясний спекотний день, і Багіра сказала:

— Я чую дим.

Люди завжди більше полюбляють їсти, аніж бігати,— відповів Мауглі, то зникаючи, то знову з'являючись поміж кущами, що ними поросли незнайомі Джунглі.

Багіра, що йшла трохи лівіше, раптом видала якийсь горловий звук.

— Оце так пообідав!

Під кущем лежала зім'ята купа пістрявого ганчір'я, а довкола була розсипана мука.

— Це також зроблено гострою бамбуковою палицею. Дивись! Вони відняли в нього здобич,— він ніс їхню їжу,— а його віддали на поталу яструбу Чілю.

— Це вже третій,— сказала Багіра.

— Я понесу Матері Кобр молодих великих жаб і нагодую її донесхочу,— сказав Мауглі.— Цей кровопивця — сама Смерть, і все-таки я нічого не розумію!