Слава ЗСУ!

— Ходімо по сліду! — гукнула Багіра.

Вони не пройшли й півмилі, як почули каркання ворона Ко, що співав Пісню Смерті на верхівці тамариска, у тіні якого лежало троє. Напівзгасле багаття ще куріло, на чавунній сковорідці лежала почорніла обгоріла перепічка. Біля вогнища, сяючи на сонці веселкою, лежав прикрашений бірюзою та рубінами анкас.

— Ця штука моторно працює, все кінчається тут,— сказала Багіра.— Від чого вони померли, Мауглі? На жодному нема ні знаку, ні подряпини.

Мауглі понюхав дим, відламав шматок перепічки, вкусив і виплюнув. Жителі Джунглів знають про отруйні рослини не менше, аніж досвідчені лікарі.

— Яблуко Смерті,— закашлявся він.— Перший із них, мабуть, поклав його в їжу для тих, які вбили його, вбивши спочатку мисливця.

— Добряче полювання! Одна здобич за одною! — сплюнула Багіра.

«Яблуко Смерті» — так називають у Джунглях дурман, або датуру, найсильнішу отруту в Індії.

— Що ж буде далі? Невже й ми з тобою умертвимо одне одного через оцей червоноокий дрюк?

— Нам двом вона не зашкодить, ми не женемося за нею,— прошепотів Мауглі.— Хіба я недобре вчинив, коли викинув її? Якщо полишити її тут, вона вбиватиме людей з такою швидкістю, як падають горіхи від вітру. Я не хочу, щоб люди вмирали по шестеро за одну ніч.

— Ну то й що? Адже це лише люди. Вони самі повбивали одне одного — і були з того задоволені,— сказала Багіра.

— Це я винен,— сказав Мауглі.— Ніколи більше не принесу в Джунглі незнайомих речей, хоч які були б вони прекрасні! Це...— він швидким порухом ухопив анкас,— я однесу назад, до Матері Кобр. Тільки спочатку нам треба виспатись. Та, звісно, не поруч із трупами. Окрім того, нам треба зарити оцю гидоту, щоб вона не втекла і не вбила ще кількох.

— Але ж, Маленький Брате,— сказала Багіра, підходячи до дерева,— винен не кровопивця, а люди.

— Нехай і так, але все рівно вирий яму, та глибоченьку. Коли виспимося, я віднесу його туди, звідки взяв.

Минуло дві ночі. Біла Кобра сиділа в мороці під склепінням печери — зганьблена, пограбована і самотня. Аж раптом бірюзовий анкас влетів у пролом стіни і, дзенькнувши об золоті монети, впав на підлогу.

— Мати Кобр,— сказав Мауглі (із обережності він стояв по той бік стіни),— візьми собі когось молодшого й дужчого зі свого племені, і нехай він допомагає тобі стерегти князівські скарби, щоб жодна людина не вийшла звідси живою.

— Ах-ха! Значить, він повернувся! Я ж казала, що це смерть! — прошелестіла стара кобра.— Як же сталося, що ти ще живий? — сичала кобра, з любов'ю обвиваючись навколо держака.

— Присягаюсь буйволом, який викупив мене, я й сам не знаю! Ця гидь убила шістьох за ніч! Не випускай її більше!

РУДІ СОБАКИ

Після нашестя Джунглів на село Мауглі заспокоївся. Так заспокоюється людина, яка сплатила свій борг. Всі в Джунглях побоювалися його, але ставилися по-дружньому. Із того, що він бачив, чув і робив, мандруючи повсюди зі своїми чотирма супутниками, а чи без них, можна було б скласти не одну оповідку. Скажімо, про те, як він урятувався від скаженого слона із Мандли, що убив двадцять двох буйволів, які везли до державної скарбниці одинадцять возів срібла, а потім порозкидав у пилюці блискучі рупії. Або як Мауглі бився всю ніч із крокодилом Джакалою в болотах і зламав мисливський ніж об лускату спину тварини; як згодом знайшов собі новий ніж, іще довший за попередній, на шиї чоловіка, вбитого диким вепром; як він вистежив цього кабана і вбив його, у такий спосіб заплативши за ніж. А ще — як під час Великого Голоду він потрапив у потік оленів, і ті мало не затоптали його. Або як він урятував Мовчуна Хатхі, коли той мало не провалився в ловчу яму; як другого дня він сам потрапив у хитру пастку для леопардів і як Хатхі звільнив його, потрощивши товсті дерев'яні колоди; а ще як він доїв диких буйволиць на болоті і як...

Та хіба все перекажеш?

Батьки Вовки померли, і Мауглі, приваливши вхід до печери великим каменем, проспівав над ними Пісню Смерті. Балу зовсім постарів і ледве рухався, і навіть Багіра, незважаючи на її сталеві нерви і залізні м'язи, вже не так швидко, як раніше, полювала на здобич.

Акела так постарів, що з сивого зробився молочно-білий, схуд, аж ребра випиналися, і ходив як дерев'яний, отож для нього здобував їжу Мауглі. Зате молоді вовки із колишньої Сіонійської Зграї росли і міцніли. Коли їх зібралося десь так із сорок, молодих свавільних вовків-п'ятилітків, Акела порадив їм триматися купи, пильнувати Закон і коритися одному ватажкові, як і належить Вільному Народу.