Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > МАУГЛІ



Отепер собаки не побіжать по сліду, поки не впораються з Мауглі. Хлопець бачив, як вони всідалися, як тіла їхні здригалися від люті — вони жадали кривавої помсти.

Вдоволений Мауглі виліз на найвищу гілляку, зручно вмостився й заснув. Через три-чотири години він прокинувся і подивився вниз — усі собаки сиділи під деревом — мовчазні, люті, з безжалісними очима. Сонце вже сідало. За півгодини бджоли сховаються в свої закутки, а, як вам відомо, Руді Собаки непевно почуваються в сутінках.

— Мені не потрібні такі вірні охоронці,— сказав Мауглі,— але я цього не забуду. Ви справжні пси, та, на мій погляд, надто схожі один на одного. Саме тому я й не віддам вашому ящіроїдові його хвоста. Хіба ти не вдоволений, Куцохвостий?

— Я сам вирву з тебе тельбухи! — прохрипів ватажок, безсило гризучи коріння дерева.

— Поміркуй-но, Куцохвостий: тепер у тебе народиться багато рудих щенят із червоним обрубком замість хвоста. Іди додому, рудий, і кричи скрізь, що це зробив я. Не хочеш? Тоді ходімо зі мною — вставлю тобі клепку!

І він скакнув, як мавпеня, на сусіднє дерево, потім — далі, далі, а зграя подалася за ним, підвівши ощирені морди. Часом хлопець удавав, ніби падає, і пси давили одне одного, у безсилій надії схопити його. Дивне це було видиво — хлопець із ножем, що холодно зблискував у призахідних променях, а внизу — мовчазна люта руда зграя. На останньому дереві Мауглі добояче натерся часником і швиргонув собакам обрубок хвоста їхнього ватажка. Зграя на якусь мить відсахнулася від дерева.

— А тепер — гайда за мною, аж до самого вашого скону!

Мауглі стрибнув з дерева, і перш ніж собаки щось збагнули, мов вихор помчав до Бджолиних Скель.

Собаки глухо завили і кинулися незграбним підтюпцем за ним. Мауглі на це й розраховував, бо інакше він ніколи б не наважився перетнути дві милі відкритого поля. Завдання полягало в тому, щоб тримати зграю на певній відстані і не дати їй збочити. Хлопець біг спритно, рівно, пружно, а за ним, кроків за п'ять,— ватажок. Решта потяглася вервечкою, засліплена жадобою помсти.

Мауглі перевіряв відстань на слух, зберігаючи сили наостанок, щоб промчати по Бджолиній Скелі.

Бджоли поснули смерком, бо квіти вже позакривалися. Та тільки пролунали перші кроки Мауглі, як він почув такий шум, ніби під ним загула земля. Тоді він побіг так, як ніколи в житті не бігав, по дорозі звалив ногою одну, дві, три купки каміння в темні провалля, і до нього долинув гул, схожий на морський прибій під склепінням печери. Хлопець побачив течію Вайнганги далеко внизу і пласку трикутну голову в воді. З усіх сил відштовхнувшись, він стрибнув ногами вперед, а за ним рудий безхвостий ватажок, і перший упав у рятівну воду, задихаючись і торжествуючи. Жодного укусу не було на його тілі: часник на кілька секунд, поки він біг Скелею, відлякнув бджіл.

Коли Мауглі випірнув, його підтримував Каа, а зі скелі падали в річку якісь великі важкі клубки, схожі на суцільне скупчення бджіл, і лиш ті клубки торкалися води, бджоли злітали вгору, а труп собаки підхоплювала течія і несла кудись униз. Над Бджолиною Скелею чулося оскаженіле гавкання, що тонуло в зловісному гулі міріадів крил. Багато собак провалилося в ущелини, підземні печери і там задихалися, клацали зубами в місиві щільників і, напівмертві, обліплені роями бджіл, котилися вниз, да чорні купи сміття. Деякі впали на дерева, що росли внизу, і бджоли обліпили їх, та більшість, знетямлена від укусів, кидалася в воду, а Вайнганга, як сказав Каа, пожадлива річка.

Каа міцно тримав Мауглі, поки хлопець відсопувався.

— Нам не можна лишатися тут,— сказав полоз.— Бджоли розлютилися не на жарт. Пливімо!

Тримаючись глибоко у воді і часто пірнаючи, Мауглі поплив униз за течією з ножем у руці.

Майже половина зграї, збагнувши, що вони потрапили в пастку, круто завернула вбік і кинулася в воду, там, де ущелина переходила в круті береги, їх скажений гавкіт і погрози «лісовій мавпі», котра довела їх до такої ганьби, поєднувалися з виттям і скавчанням — то собак жалило Мале Плем'я. Залишатися на березі означало смерть, і собаки розуміли це. Зграю несло все далі і далі вниз, до Затоки Миру, та сполохані бджоли летіли за собаками і заганяли їх у воду. Мауглі чув голос безхвостого ватажка, котрий наказував своїм не відступати і знищити всіх Сіонійських вовків.

— Хтось убиває в темряві позаду нас! — гавкнув один із псів.— Вода тут закривавлена!

Мауглі пірнув, мов видра, потягнув пса під воду раніше, ніж той роззявив пащеку, і темні густі плями попливли по воді біля Затоки Миру, а тіло собаки спливло, перевернувшись набік. Пси хотіли були повернути назад, та течія зносила їх униз, дикі бджоли лізли у вічі та вуха, голови, а поклик Сіонійської Зграї в пітьмі лунав усе голосніше. Мауглі знову пірнув, і знову один із псів виплив мертвим, і знову зчинився гамір усередині зграї: одні волали, що краще вийти на берег, інші вимагали, щоб ватажок вів їх назад у Декан, решта гукала Мауглі, щоб той виткнувся з води і дав себе убити.

Попередня
-= 44 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 156.


Останній коментар

давид 19:45:06

фигня


Коля Єльник 26.12.2018

Мне понравилась книга.
Но там есть ошибки.
Эта книга помогла с домашним заданием.
Спасибо за хорошо проведённое время.


Ед 23.01.2018

Одна з найкращих книжок


Додати коментар