Слава ЗСУ!

— Коли вони лізуть у сутичку, то стають надто злі і галасливі,— завважив Каа.— Решту зроблять твої брати там, унизу. Маленьке Плем'я полетіло на ночівлю, і я теж піду. Я не допомагаю вовкам.

Берегом пробіг вовк на трьох ногах, то пританцьовуючи, то припадаючи до землі, то вигинаючи спину і підстрибуючи, наче грався зі своїми вовченятами. То був чужак Вантала. Він не промовив жодного слова, але продовжував свій страшний танок на очах у псів.

Собаки довго пробули в воді і пливли важко: шерсть їхня намокла, кошлаті хвости розбухли, наче губки, а самі вони так потомилися і ослабли, що мовчки стежили за двома палаючими очима, що супроводжували їх, не відстаючи ні на крок.

— Погане полювання,— сказав нарешті один із псів.

— Добряче! — сміливо вискочив із води Мауглі і всадив йому довгий ніж під лопатку, так що пес і не огризнувся.

— Це ти, Людське Дитинча? — гукнув з берега Вантала.

— Запитай мертвих, чужинцю,— відповів хлопець.— Хіба не вони ото пливуть униз за течією? Я вдоста нагодував цих псів грязюкою, обдурив їх серед білого дня, а їхній ватажок тепер без хвоста, проте і тобі ще лишиться робота. Куди їх гнати?

— Я зачекаю,— сказав Вантала.— Вся довга ніч іще попереду, там подивимось.

Усе ближче і ближче лунав гук Сіонійських вовків:

— За Зграю, за всю Зграю ми приймаємо бій!

І нарешті річка винесла диких псів на піски і мілини напроти Сіонійських Печер.

Тут вони збагнули свою помилку. Їм треба було вилізти з води раніше і напасти на вовків на березі. Тепер було надто пізно. По всій мілині палахкотіли вовчі очі, і окрім страшного пхіала, який не вщухав з вечора, в Джунглях не чутно було жодного звуку. Ватажок псів гукнув:

— Ану, нападайте!

Уся зграя помчалася до берега, розбризкуючи на мілині воду, так, що поверхня Вайнганги скипіла піною і хвилі завирували по річці, наче від пароплава. Мауглі кинувся в бійку, колов і кремсав собак, котрі, збившись докупи, виринали на прибережний пісок.

І почалася запекла битва.

Вовки билися на вогкому червоному піску, поміж кореневищами дерев, у чагарях, у траві, бо і тепер псів було вдвічі більше, і то була боротьба не на життя, а на смерть. Тут змагалися не лише широкогруді, ікласті вовки з дикими очима, а й вовчиці, які билися за своїх вовченят, а інколи поряд із ними хапали зубами ворога і вовченята-перволітки, ще не перелинялі, кошлаті.

Щоб ви знали: вовк хапає за горлянку або за бік, а пси більше кусають за ноги, отож коли собаки бовталися в воді і високо задирали голови, перевага була на боці вовків, на суші вовкам доводилося кепсько, але як у воді, так і на березі ніж Мауглі влучав точно й безжально.

На допомогу Мауглі пробилася четвірка. Сірий Брат, припавши до колін хлопця, захищав його живіт, решта охороняли спину й боки або ставали над ним, коли розлютований пес кидався просто на ніж і стрибком збивав Мауглі з ніг. А потім усе змішалося в купу, що снувала сюди-туди берегом. Краєм ока хлопець побачив Акелу: з обох боків на ньому висіло по рудому собаці, а в третього він учепився своїми беззубими щелепами.

Ніч минала, і шалений біг на місці продовжувався. Собаки втомилися і вже боялися нападати на сильніших вовків, хоча ще й не наважувалися тікати. Мауглі відчував, що скоро вже буде кінець битві, і вдовольнявся тим, що лише ранив ворога, не вбиваючи його. Вовки-перволітки тепер нападали сміливіше, можна було інколи й перепочити. Вже один тільки виблиск ножа змушував пса тікати.

— М'ясо обгризене майже до кістки! — прохрипів Сірий Брат.

— Але кістку ще треба розгризти,— відповів йому Мауглі.— Ось як це роблять у нас у Джунглях.— Червоне лезо ножа ковзнуло, мов полум'я, і встромилося в бік Рудого Собаки, на задні лапи якого навалилося тіло вовка.

Це був Вантала. На нього було страшно дивитися, але він тримав собаку в щелепах, наче в лещатах, і той не міг ворухнутися.

— Клянусь буйволом, що викупив мене,— зловтішно вигукнув Мауглі,— це Куций!

Справді, в зубах у Вантали був великий темно-рудий ватажок.

Один із псів кинувся був йому на допомогу, та Мауглі встиг заступити йому дорогу і встромив у нього ніж.

— Ось як це роблять у нас у Джунглях! — вдоволено сказав хлопець.

Щелепи Вантали все дужче стискали горлянку ворога, і пес здригнувся і завмер.

— Годі! Кривавий Борг сплачено! — сказав Мауглі.— Заспівай свою пісню, Вантало!

— Він більше не полюватиме,— мовив Сірий Брат.— І Акела теж, схоже, замовк навіки.

— Ми перемогли! — прогримів Пхао.— Вони тікають! Женіть, женіть їх звідси, Мисливці Вільного Народу!