Слава ЗСУ!

Вони були самі у фізіотерапевтичному кабінеті. Великі двостулкові двері з матовими шибами, що вели до басейну, стояли зачинені.

- Хай йому чорт, - сказав Джонні. - Ви б краще... атож, час іще є. Ще не пізно...

- Про що ви говорите?

І раптом він прочнувся. Пустив руку Ейлін, але перед тим так стискав її, що на шкірі лишилися білі плями.

- Подзвоніть у пожежну команду, - сказав він. - Ви забули вимкнути газову пальничку. Зайнялася штора в кухні.

- Що?..

- Від пальнички зайнявся посудний рушник, а з нього вогонь перейшов на штору, - нетерпляче пояснив Джонні. - Мерщій викличте пожежників. Чи ви хочете, щоб згорів увесь будинок?

- Джонні, ви ж не можете знати...

- Не ваш клопіт, що я можу знати, а чого ні, - сказав Джонні й схопив її за лікоть.

Нарешті вона зрушила з місця, і вони попростували до дверей. Джонні сильно кульгав - так було завжди, коли він стомлювався. Вони перейшли приміщення басейну, лунко цокаючи підборами по плитці, тоді вийшли в коридор і спустилися до поста медсестер. Усередині дві сестри пили каву, а одна говорила по телефону, розповідаючи комусь, як вона опорядила своє помешкання.

- Ви самі подзвоните чи краще мені? - спитав Джонні.

У голові Ейлін вирували думки. Її вранішній розпорядок був такий же непорушний, як і в більшості самотніх людей. Вона встала, зварила собі одне яйце, а тим часом з’їла цілий грейпфрут без цукру й чашку вівсянки. Поснідавши, одяглась і поїхала на роботу. Чи вимкнула вона газ? Звісно, що вимкнула. Вона не пам’ятала, як це робила, але то була звичка. Напевне вимкнула.

- Слухайте, Джонні, ну звідки ви взяли...

- Гаразд, я сам.

Вони вже зайшли до поста - заскленої вигородки, де стояло три стільці з прямими спинками й газовий таганець. Найперше впадала в око велика панель з рядами сигнальних лампочок, що починали мигтіти червоним, коли котрийсь із пацієнтів у палатах натискав свою кнопку. На ній уже мигтіло три лампочки. Тим часом дві сестри й далі сьорбали каву і балакали про якогось лікаря, що напився п’яний у кафе “Бенджамін”. Третя, як видно, розмовляла зі своєю косметичкою.

- Пробачте, мені треба подзвонити, - звернувся до неї Джонні.

Сестра прикрила трубку рукою.

- Таксофон у вестибюлі.

- Дякую, - сказав Джонні й відняв у неї трубку. Натиснувши важіль, він набрав нуль. Почувся сигнал “зайнято”. - Що таке з цим апаратом?

- Слухайте! - гукнула сестра, що розмовляла зі своєю косметичкою. - Що це ви собі думаєте? Ану, віддайте!

Джонні згадав, що в лікарні свій комутатор, і набрав дев’ятку, щоб вийти на зовнішню лінію. Тоді знову набрав нуль.

Зневажена сестра з розпашілим від гніву обличчям ухопилася за трубку. Джонні відштовхнув її. Вона рвучко обернулась, побачила Ейлін і ступила до неї.

- Ейлін, він що, здурів? - сердито запитала вона.

- Не знаю, він...

- Чергова, - пролунало в трубці.

- Чергова, мені треба повідомити про пожежу в Олдтауні, - сказав Джонні. - Будь ласка, дайте мені номер куди подзвонити.