Слава ЗСУ!

- Гей, - озвалась одна із сестер. - Де горить?

Ейлін нервово переступила з ноги на ногу.

- Він каже, у мене вдома.

Сестра, що розповідала косметичці про своє помешкання, вражено витріщила очі.

- О боже, це ж той самий, - мовила вона. Джонні показав на панель, де мигтіло вже п’ять чи шість лампочок.

- Чом ви не підете й не спитаєте, чого тим людям треба?

Телефоністка зв’язала його з олдтаунським пожежним депо.

- Мене звуть Джон Сміт, я хочу повідомити про пожежу. Вулиця... - Він поглянув на Ейлін. - Яка ваша адреса?

У першу мить Джонні подумав, що нічого вона не скаже. Уста її ворушились, але з них не вилітало ані звуку. Дві сестри, що пили каву, покинули свої чашки, відступили в найдальший куток комірчини й там шепотілися проміж себе, наче малі дівчатка в шкільній вбиральні. Очі їхні були злякано розширені.

- Я вас слухаю, - нагадав голос у трубці.

- Ну ж бо, - мовив Джонні. - Вам не жаль своїх котів?

- Центральна, шістсот двадцять чотири, - сказала Ейлін мовби знехотя. - Ой, Джонні, вскочили ви в халепу.

Джонні повторив у трубку адресу.

- Горить у кухні, - додав він.

- Як ваше прізвище, сер?

- Джон Сміт. Я дзвоню з Бангора, з медичного центру.

- Скажіть, а звідки у вас такі відомості?

- Ми будемо на телефоні до кінця дня. Мої відомості точні. А тепер їдьте гасіть. - Він грюкнув трубкою.

- ...і сказав Семові Вейзаку, що його мати не...

Сестра замовкла й утупилася в Джонні. Якусь хвилю він відчував, як вони всі дивляться на нього, їхні погляди лягали йому на шкіру невеличкими гарячими важками, і він знав, що з того буде, і ця свідомість перевертала йому нутрощі.

- Ейлін, - мовив він.

- Що?

- У вас є знайомі в сусідньому будинку?

- Так... Там живуть Берт і Дженіс.

- Хтось із них тепер удома?

- Мабуть, Дженіс... атож, вона напевне вдома.

- То чом би вам не подзвонити їй?

Ейлін кивнула головою, нараз збагнувши, до чого він веде. Вона взяла у нього трубку й набрала номер. Сестри стояли, жадібно стежачи за ними, так наче випадково натрапили на захоплюючу телевізійну передачу.

- Алло, Джен? Це Ейлін. Ви в кухні?.. Слухайте, зробіть ласку, вигляньте у вікно, подивіться, як там... одне слово, чи все там гаразд з моїм будинком... Та тут один знайомий каже... Ну, я потім поясню, коли ви подивитесь, добре?.. - Ейлін почервоніла. - Так-так я чекатиму. - Вона поглянула на Джонні й повторила: - Ой, Джонні, вскочили ви в халепу.

Запала мовчанка, якій, здавалось, і кінця не буде. Нарешті Ейлін почула відповідь. Вона довго слухала, а тоді якимсь дивним, притишеним голосом, зовсім не схожим на її звичайний голос, промовила:

- Ні-ні, все гаразд, Джен. Уже викликали... Ні... Я не можу зараз сказати, потім поясню. - Вона позирнула на Джонні. - Атож, дуже дивно, як я дізналася... але я поясню. Принаймні спробую. Бувайте.

Вона поклала трубку. Всі дивилися на неї: сестри - з жадібною цікавістю, Джонні - з незворушною впевненістю.

- Джен каже, з кухонного вікна пробивається дим, - мовила Ейлін, і всі три сестри разом зітхнули, їхні очі, розширені й наче осудливі, знов звернулися на Джонні.