Слава ЗСУ!

- Притому до викритого ясновидця.

- Ви знаєте, де в Бріджтоні кафе “У Джона”?

- Знайду.

- Ми зможемо зустрітись там о восьмій?

- Так, думаю, що зможемо.

- Дякую, містере Сміт.

- Нема за що.

Джонні поклав трубку. Герб пильно дивився на нього. На екрані телевізора мигтіли кадри вечірньої хроніки.

- Він тобі вже дзвонив?

- Так. Сем Вейзак сказав йому, що я, мабуть, зможу допомогти.

- А ти як думаєш? Зможеш?

- Не знаю, - відповів Джонні, - але голова вже не так болить.

6

Він спізнився на п’ятнадцять хвилин. Кафе “У Джона” було чи не єдиним закладом на Головній вулиці Бріджтона, який ще не зачинився. Снігоочисники не встигали прибирати сніг, і серед вулиці в кількох місцях уже виросли замети. Свистів вітер, на перехресті двох шосе, 302-го і 117-го, гойдався світлофор-мигавка. Біля входу до кафе стояла поліційна патрульна машина із золотими літерами на дверцях: “Шериф округу Касл”. Джонні поставив свою машину поруч і зайшов у кафе.

Беннермен сидів за столиком, перед ним була чашка кави й судок з чілі. Телевізор увів Джонні в оману. Беннермен виявився не просто здоровим чолов’ягою, а справжнім велетом. Джонні підійшов і назвав себе.

Беннермен підвівся й потис йому руку. За першим же поглядом на бліде, змарніле обличчя Джонні та його худюще тіло, що потопало в просторій штормівці, він подумав: “Цей хлопець хворий і, мабуть, не довго протягне”. Тільки голубі очі Джонні були напрочуд живі й чіпко, пронизливо, з відвертою цікавістю дивилися на шерифа. А коли руки їхні зімкнулися, Беннермен відчув якесь дивне збудження, - згодом він назве його відтоком. Відчуття було трохи подібне до того, коли торкнешся рукою оголеного електричного дроту. Потім воно минуло.

- Радий, що ви приїхали, - сказав Беннермен. - Чашку кави?

- Дякую.

- А як щодо порції чілі? Воно в них тут просто чудове. Мені з моєю виразкою шлунка й не слід би його їсти, а от не можу втриматись. - Помітивши на обличчі ДжоннІ подив, він осміхнувся: - Я розумію, такий здоровило - і раптом виразка, навіть дивно, правда?

- Це кожного може спіткати.

- А ви не з боязких, - сказав Беннермен. - Що ж спонукало вас змінити своє рішення?

- Повідомлення у вечірніх новинах. Про оту дівчинку. Ви певні, що це той самий?

- Той самий. Однаковий спосіб дії. І група сперми.

Він уважно розглядав обличчя Джонні. Підійшла офіціантка.

- Кави? - спитала вона.

- Чаю, - сказав Джонні.

- І порцію чілі, міс, - докинув Беннермен, а коли офіціантка пішла, знов обернувся до Джонні. - Той лікар каже, що, взявши в руки якусь річ, ви іноді можете визначити, звідки вона, кому належить і всяке таке.

Джонні посміхнувся.

- Ну і що ж, - мовив він, - ось я тільки потиснув вашу руку, а вже знаю, що у вас є ірландський сетер, якого звуть Рудик. Знаю, що він старий, помалу сліпне, і ви вже часом думаєте, чи не приспати його уколом, але не уявляєте собі, як поясните це доньці.