Слава ЗСУ!

Пополудні того ж таки дня високий сивуватий чоловік підійшов до залізничної каси й запитав касирку Боніту Альварес, як зручніше доїхати від Фінікса до Нью-Йорка. Касирка показала йому схему. Він провів пальцем по маршруту й ретельно записав станції, де мав робити пересадки. Потім спитав Боні Альварес, чи можна придбати квиток на третє січня. Вона перебігла пальцями по клавішах комп’ютера і сказала, що можна.

- Ну то, будь ласка.;. - почав був високий чоловік і раптом замовк. Тоді підніс руку до чола.

- Що з вами, сер?

- Фейєрверк, - мовив чоловік.

Згодом Боні запевняла поліцію, що виразно чула , саме це слово. Феєрверк.

- Сер, вам недобре?

- Голова болить, - відказав він. - Пробачте. - Він спробував усміхнутись, але це майже не змінило його виснаженого, дочасно постарілого обличчя.

- Може, дати вам аспірин? Я маю при собі.

- Ні, дякую. Минеться.

Касирка виписала квиток і сказала, що він прибуде в Нью-Йорк на Центральний вокзал шостого січня о п’ятнадцятій годині.

- Скільки з мене?

Вона назвала суму й спитала:

- Ви як платитимете, містере Сміт, готівкою чи чеком?

- Готівкою, - сказав він і дістав з гамана пачку двадцяток і десяток.

Касирка полічила гроші й дала йому решту, квиток і квитанцію.

- Ваш поїзд відходить о десятій тридцять ранку, містере Сміт, - сказала вона. - Будь ласка, приїдьте на вокзал за двадцять хвилин.

- Гаразд, - мовив він. - Дякую.

Боні відповіла широкою професійною усмішкою, але Сміт уже відвертався. Обличчя його було дуже бліде, і Боні здалося, що він насилу терпить біль.

Вона не мала й тіні сумніву, що він так і сказав: “Феєрверк”.

4

Елтон Керрі служив провідником на лінії Фінікс - Солт-Лейк-Сіті. Той високий чоловік підійшов до його вагона рівно о десятій годині 3 січня; він дуже накульгував, і Елтон допоміг йому піднятися приступками. В одній руці пасажир ніс добряче пошарпану картату дорожню сумку, в другій - новісінький шкіряний “дипломат”. Видно було, що “дипломат” досить-таки важкий.

- Вам допомогти, сер? - спитав Елтон, маючи на увазі “дипломат”.

Але пасажир подав йому квиток і дорожню сумку.

- Квитка не треба, сер. Я візьму його, коли поїдемо.

- Гаразд. Дякую.

Дуже чемний пасажир, сказав Елтон Керрі, коли його згодом допитували агенти ФБР. І чайові дав щедрі.

5

6 січня 1979 року випало в Нью-Йорку сіре й похмуре, з низько навислими сніговими хмарами, хоч сніг не падав. Таксі Джорджа Клементса стояло перед готелем “Білтмор”, навпроти Центрального вокзалу.

Дверці відчинились, і в машину обережно, так наче в нього все боліло, сів молодик із сивуватою чуприною. Примостив на сидіння поруч себе дорожню сумку та “дипломат”, зачинив дверці, а тоді відхилив голову на спинку й на мить заплющив очі, ніби страшенно стомився.