Слава ЗСУ!

- Чому?

- Вона переписала його в свій блокнотик неправильно. Кожний рядок розділили на дві частини. Тепер, якщо читати вертикально, цієї фрази не буде помітно.

- А-а-а… Ясно, - промовила Янгол. – Ну нічого, ще буде час сказати їй про все. Хочеш іще чимось її причарувати?

- Ага… Тільки чим?

- Не знаю, тепер вже думай сам.

- У мене немає чим причаровувати, - знизав плечима хлопець.

- Ти і до цього казав, що немає. Але ж вірш написав!

- Еге ж, - понуро відповів Саша. – А окрім віршів в мене нічого немає.

- Може, бажання немає причаровувати? – засміялася Янгол.

- Бажання є! – грубо відповів Саша.

- Якщо є бажання – можливість завжди знайдеться. Подаруй їй якусь прикрасу. Може перстень з якимсь каменем. З голубим, наприклад. Під колір її очей. У неї ж голубі?

- Голубі, як море, - замріяно відповів Саша. – Я це точно знаю.

- Їй личитиме голубий камінь.

- Де мені його взяти? Янголе?

- В універмазі купи. На третьому поверсі. В білому золоті, наприклад. Буде гарно.

- За які гроші? – обурився Сашко.

- Не знаю, - здивувалась Янгол. – Чого кричиш на мене? Не хочеш – не даруй. Я ж лише раджу. Бувай, набридло мені з тобою говорити.

В трубці почулися гудки. Саша десь зо хвилину їх слухав, намагаючись зрозуміти, чим саме образив свого Янгола. Звичайно, їй просто сказати: купи прикрасу. На небі, мабуть, все безкоштовно. І прикраси теж. А тут, на землі є гроші. І лише за них можна придбати прикраси. От тільки в Сашка цих грошей немає.

А може, справа не в грошах. Може, цей Янгол просто ревнує. Може, сама теж закохана в Сашу, але розуміє, що йому подобається інша.

Саша поклав телефон на місце і пішов на кухню.

- Мамо! – покликав він.

Мама саме готувала вечерю – рагу з яблуками. Насунувши на ніс окуляри, вона вичитувала у величезній книзі, яку їй подарували на роботі, новий рецепт.

- Так, сину.

- А от скажи, - сівши за стіл, почав Саша. – Янголи люблять своїх підопічних?

- Які Янголи? - відірвавшись від книги рецептів, перепитала мама.

- Ну-у-у, як пояснити, - задумався хлопчик. - Янголи-охоронці.

- А-а-а, - здивовано промовила мама. - Звичайно. Звичайно ж, люблять. А ти яку книгу зараз читаєш?

- Кінга, в бібліотеці вчора взяв, - не задумуючись, відповів Саша. - Тільки почав,

Мати здивовано поглянула на сина, намагаючись згадати, що саме у Кінга є про Янголів.

- Значить, люблять, - подумки промовив Саша. – Люблять…

- Ага, – похитала головою мама.

- М-м-м, - промимрив Саша щось собі під ніс.

Мати знову заглибилась у рецепт.

- А які є голубі камені?

- Що?

- Які є голубі камені? Ну камені, як діамант чи рубін, тільки голубі.

- А-а-а… Ну, - мати замислено глянула у вікно, - бірюза блакитна, топаз… Халцедон, здається, теж голубий. Але я не впевнена.

- М-м-м, ясно.

Мати знову заглибилась в книжку.

- А який найгарніший?

- Хто? – здивовано запитала мати.

- Ну камінь!

- А-а-а, ну не знаю. У кожного свій смак. Мені, наприклад, бірюза не подобається. Для мене блакитний топаз - найгарніший.

- А який він?

- Прозорий, мов скло. Тільки скло біле, а він голубий і переливається.

- Як небо? – поглянув у вікно Саша.

- Так, як весняне небо.

- Гарно, - почухав потилицю хлопчик. - А скільки він коштує?

Мати засміялася.

- Ти хочеш купити?

- Угу, - махнув головою Саша.