Слава ЗСУ!

Саша знову поглянув на перстень.

- Показати ближче? – запитала жінка.

- Так. Якщо можна.

Жінка відкрила вітрину і дістала звідти шикарну прикрасу з голубим топазом.

- Гарний. А скільки коштує?

- Тисяча сімсот гривень.

- Дорого, - махнув головою Саша.

- Це біле золото, до того ж коштовний камінь, - пояснила жінка.

- Дякую, - відповів Саша. – У мене, на жаль, не вистачає.

- Ми можемо зробити знижку. У мене є власна п’яти процентна дисконтна картка. Я можу для вас її використати.

- Ні, - засміявся хлопчик. – Вона мені не допоможе.

- Та він морочить голову, - промовив сердито охоронець. – Хіба не видно, що в нього за душею ні гроша.

Саша відійшов в сторону, подалі від грізного охоронця.

- Стривайте, я куплю цей перстень, - почулося раптом позаду.

Сашко обернувся. Незнайомий чоловік, який намагався допомогти Саші з айфоном, вийняв з кишені гаманець і дістав звідти купу грошей.

Саша понуро опустив голову і вийшов з крамниці.

Ну все, останній шанс втрачено! Де він тепер візьме такий гарний камінь для Поліни? Був лише один, і той тепер купили.

Саша вийшов на вулицю з універмагу і сів на лавку. Хтось сів поруч, та Саша не звернув увагу.

- Як тебе звати?

Саша здригнувся і поглянув на співрозмовника. Біля нього сидів той самий незнайомий чоловік з магазину.

- Знову ви? – розчаровано перепитав хлопець. – Ви мене переслідуєте?

- Ні, що ти. Просто вирішив тобі допомогти. Ось твоя каблучка. Тримай.

Чоловік взяв долоню Саші і поклав туди перстень з голубим каменем.

Саша уважно поглянув на прикрасу.

- І все? Отак просто? – посміхнувся хлопець. – Чи ви думаєте я повірю, що за просто так в цьому світі можна отримати каблуку вартістю тисяча сімсот гривень?

- Ні, не тисяча сімсот! Мені зробили п’ятипроцентну знижку, - посміхнувся незнайомець.

- Хочете, щоб я повірив, що ви - добрий чарівник, який роздає подарунки?

- Чому б і ні! У всіх є свої Янголи-охоронці. Може, я - твій.

- Та ні, - покачав головою Саша. – У мене трохи інший.

- Справді?

- Ага.

- Для кого ця каблучка? – запитав чоловік.

- Для однієї дівчини.

- Мабуть, вона варта того.

- Ще й як варта! Та я можу вам віддати за цей перстень лише 23 гривні, - простягнув Саша незнайомцеві купу дрібних грошей.

- Ні, вони мені не потрібні, - засміявся чоловік. – Віддай мені краще свій айфон.

- Айфон? Не можу, це подарунок.

- А як же дівчина? Їй каблучка вже не потрібна?

Саша зітхнув.

- Потрібна.

- Я ж лише пропоную тобі обмінятися. Я тобі каблучку, ти мені айфон. Це рівноцінний обмін. Я, все одно, збирався такий самий купувати, а ти свій по такій ціні ніде не продаси. Бо ти дитина, і тебе скрізь надурять. А я з тобою чесний.

- І то правда, дітей зажди дурять, - покачав головою Саша.

Він дістав з-за пазухи айфон і поклав його на лавку біля чоловіка.

Закінчувався четвертий урок. Саша зайшов у порожній клас і сів на своє місце. У його однокласників саме була фізкультура.

Хлопець вийняв з кишені перстень, подивився на нього і посміхнувся. Лишилось іще написати збірку віршів, і серце Поліни нарешті розтане. Принаймні, так каже Янгол.

Саша дістав з-під парти зошит і почав писати.

Пролунав дзвоник на перерву і через деякий час почали заходити діти.

Саша продовжував писати.

- Привіт, - нарешті, почулося поруч. – І це мої батьки ще мені казали, щоб я брав з тебе приклад. Ти ж прогульник. Ти прогуляв контрольну по математиці.

- Нічого, я потім здам окремо, - спокійно відповів Саша.

- Я тобі дзвонив. Де ти був, чого не береш айфон?

- Я… Я, - невпевнено почав Саша.

- Ти згубив?