Слава ЗСУ!

- І там вони кружляють між зорями?

- Так, - махнула головою мама. – Вони кружляють між зорями, літають між хмарами, і дивляться на землю з висоти пташиного польоту. Ці Янголи тримають душу, доки вона не торкнеться зірок.

- А що буде, коли вона торкнеться?

- У неї виростають крила.

- І вона стає Янголом?

Мати посміхнулась.

- Вже час спати. Закривай очі.

Проминув місяць.

Кожний день Саші був схожий на попередній. Школа, дім, домашнє завдання, сон. Мати вже остаточно з’їжджала з глузду від своїх трьох змін. Брат почав все частіше зникати вечорами та не приходити додому.

Поліна тепер в школу майже не приходила. У неї були постійні телепередачі, концерти, де вона читала всі вірші Сашка з того зошита, підписуючись під ними своїм ім’ям. А коли все ж приходила – вчителі зустрічали її так, наче вона - всесвітня зірка, і просили її зачитати «свої» вірші. Звичайно, що ж вони могли їй сказати. Вона ж стала наймолодшою в Україні володаркою премії імені Тараса Шевченка, хоча і не без допомоги своєї мамусі та її багатеньких кавалерів.

З Мишком Саша майже не спілкувався. Вони і досі сиділи за однією партою, але щодня розмови їх ставали все коротшими, і зводилися лише до навчання.

Мишко тепер дружив зі Стьопою Поневольським, і іноді, коли вони розмовляли, Саша навіть чув, що вони його обговорювали.

Єдина, з ким тепер спілкувався Саша, була Лариса. Не зважаючи на невдоволені погляди Мишка, Саша декілька раз навіть проводив її додому, а одного разу, коли вона хворіла, то заносив їй конспект.

Саша не довіряв Ларисі так, як Янголові, і не любив її так, як Поліну. Але вона була єдина, з ким можна було просто про щось поговорити.

Одного разу, Лариса навіть розповіла Сашкові, що Поліна вкрала у неї вірш. Саша не здивувався, адже розумів, таке можливо. Та про те, що всі вірші, які читає Стрийчик на телебаченні, належать йому - розповідати Ларисі не став.

В переддень свого дня народження, Лариса зателефонувала Сашкові. І попросила його вранці допомогти їй донести до школи два торти, через те, що машина її тата зламалася. Саша з радістю погодився, і наступного дня у визначений час вже чекав Ларису. Але все чомусь затрималося. Лариса довго не могла спакувати підготовлені солодощі, і в результаті, коли вона лише вийшла з дому, урок у школі вже розпочався.

На ботаніку Саша та Лариса запізнилися на п'ятнадцять хвилин. Вчителька, побачивши поважну причину, зауваження дітям не зробила, але з того моменту Мишко перестав навіть дивитися в сторону Саші. Мабуть, цього Мишко подарувати Саші не зміг.

Коли розпочалася перерва, до Мишка підбіг Стьопа, і вони відійшовши подалі від Сашкової парти, почали щось обговорювати.

- Так дай йому в морду, - чув Саша здалеку.

А Мишко натхненно продовжував щось пояснювати Стьопі, розмахуючи руками.

Коли уроки закінчилися, і Саша спокійно збирався додому, Мишко таки наважився підійти і сухо промовив, що хоче з ним поговорити.

- Говори, - байдуже промовив Саша.

- Ні, підемо у вестибюль.

- Не піду, - відповів хлопець.

- Ти що, боїшся? - почав підбурювати Степан.

- Не боюся, - гордо відповів Саша. – Але на тебе у мене немає часу.

- А на Янгола в тебе час є? – злісно перепитав Мишко.

Саша глибоко вдихнув, але нічого не відповів.

Мишко подивився в очі Саші, і зрозумів, що, мабуть, сказав щось не те, бо Сашкові ж і так не легко через смерть батька. А тут іще він зі своїми проблемами.

- Сашо, хочу просто поговорити, - щиро промовив він. – Лише ти і я.

Мишко пішов у вестибюль, і Саша понуро пішов за ним. Вони дійшли до кінця коридору і зупинилися.

- Нащо ти це робиш? – запитав Мишко, не піднімаючи очей.

- Що?

- Ти знаєш про що я. Ти ж її не любиш.

- Ти теж, - впевнено відповів Саша.

- Я люблю.

- Так скажи їй, чого мені говориш?

- Ти нам заважаєш, - пробурмотів Мишко.

Саша посміхнувся.

- Я бачу, як ти крадеш її у мене з-під носа, - продовжив Михайло.

- Я втратив свого Янгола через тебе. Твоя черга страждати.

- Через мене? – здивувався Михайло.

- Так. Через твої постійні сумніви та недовіри. Вона образилася, що я не вірив у неї, і зникла.

- Сашо, у тебе ніколи не було Янгола. Хтось просто сміявся з тебе.

- Хто? – упевнено запитав Саша. – Янець Даша, у якої немає телефону. Чи може, є іще кандидатури?