Слава ЗСУ!

- Я тобі доведу, - прошипів Мишко. – Ти ще вибачатимешся. Насправді, мені байдуже, що ти наївний. Це твоє життя, роби, що хочеш. Але відтепер я зроблю це своєю справою честі – довести тобі, що був правий, і що Янголів не існує.

Степан і Мишко ішли зі школи. Мишко просто кипів від злості, переповідаючи розмову з Сашком.

- Він просто бовдур. Зроби людині добре діло, так лишишся винним.

- Це завжди так, - знизав плечима Степан.

- Ну скажи, як йому довести?

Степан задумався.

- Не знаю… Але можу спитати у тата. Він начальник відділу міліції і точно має знати, яким способом можна відшукати ту жартівницю.

- Спитай.

- О, – трохи подумавши промовив Степан. – А ти казав вони говорили по телефону.

- Ага.

- А якщо перевірити телефонні дзвінки. Є така фішка!

- Справді?

- Ага. Треба піти в Укртелеком, дати паспорт того, на кого зареєстрований телефон і тобі зроблять роздруківку всіх дзвінків за потрібний період. Ми подивимося, який номер телефону дзвонив у нічний час. І легко зможемо зрозуміти, хто і звідки дзвонив. А потім по номеру телефону з’ясуємо, що то за людина – просто дрібниці.

- Ти геній, Стьопа. Пішли в Укртелеком.

- Ні. Потрібен паспорт матері Сашка.

- М-м-м, точно. А де ми його візьмемо?

- Треба під якимось приводом зайти до Саші в гості і вкрасти паспорт його мами.

- Я до нього не піду!

- От бачиш, - посміхнувся Степан. – А казав - справа честі.

- Давай когось попросимо.

- Можна Ларису.

- Ні, - махнув рукою Мишко. – Пропащий варіант. Вона не погодиться в кращому випадку. В гіршому - ще й йому усе розповість.

- А-а-а. я тоді можу.

- Як?

- Не знаю, треба подумати.

Степан почухав потилицю.

- Давай зараз в гості до нього зайдемо.

- М-м-м… А що скажемо?

- Попросимо конспект.

Стьопа потягнув Мишка за собою в сторону під’їзду Саші. Мишко повільно переплітав ногами, задумливо дивлячись на вікна Саші і намагався придумати, який саме конспект можна попросити, щоб було правдоподібніше.

За декілька хвилин, Мишко та Стьопа опинилися перед дверима Саші.

- Дзвони, - упевнено промовив Степан, пропускаючи Мишка до дверей.

- Чого я?

- Так треба! Дзвони.

Мишко невпевнено ступив крок до дверей і подзвонив.

Сашко швидко відчинив двері, бо сам тільки-но прийшов зі школи, і ще навіть не встиг роззутися.

На порозі стояв Мишко і мовчки дивився на нього. Мишко думав, що коли подзвонить у двері, то матиме ще кілька хвилин часу подумати про розмову, поки Саша добіжить до дверей. Але оскільки двері відчинилися надто швидко, Мишко не встиг придумати нічого путнього і просто мовчав.

- Що треба? – не приязно запитав Саша.

- Зайти! – спробував виправити ситуацію Стьопа, штовхаючи перед себе Мишка.

Саша відступив крок назад, і хлопці увійшли.

- Нам треба конспект, - впевнено промовив Стьопа.

Саша взяв у руки стару шкіряну сумку і відкрив її.

- Який саме?

- М-м-м, - задумався Стьопа. – По…

- Фізиці? – спробував вгадати Саша. – Ось він.

Саша вийняв з сумки охайний зошиток і простягнув Стьопі.

Степан розгублено подивився на Мишка. Якщо зараз взяти зошит з фізики, то приводу стояти в квартирі більше немає і доведеться піти. Виходить, що вкрасти паспорт тоді не вдасться. Але що ж робити, якщо сьогодні більше ніяких конспектів вони не писали.

- Ні, не цей, - врятував ситуацію Мишко.

- А який?

- По образотворчому мистецтву.