Слава ЗСУ!

Стьопи чогось, взагалі, не було, а от Мишкові Саша ще при зустрічі сказав, що впевнений, що його Янгол справжній і що тепер вже точно думки не змінить.

Хоча трохи похитнулася упевненість хлопця, коли в клас увійшла Лариса, одягнена в зелену куртку. Мишко витріщив з усієї сили очі, і навіть штурхонув Сашу під лікоть, натякаючи, що ось вони, докази. Та Саша приклав усі зусилля, щоб лишитися спокійним і вкотре довести другові, що не вірить у їхні зі Стьопою домисли.

А потім прийшла вчителька – Віра Павлівна, і повідомила, що найкраще олімпіаду з англійської мови серед усіх шостих-сьомих класів написали Саша Гомельчук та Поліна Стрийчик.

Ну звісно, а хто ж іще міг справитися з завданнями краще, ніж вони. Саша день і ніч сидів над книжками, вивчаючи усі предмети однаково добре. А чим же іще займатися, коли немає ані телевізора, ані комп’ютера? Сидіти і зубрити усі підручники.

А от Поліні в цьому сенсі було легше. Колись її мама була коханкою якогось англійського політика. Тому Поліна не раз бувала в Англії і довгий час спілкувалася самою лише англійською. Тому перевершити дівчинку в спілкуванні іноземною могла, хіба що, сама вчителька. Зате написання у Поліни страждало. Вона не правильно писала букви в словах, погано знала граматику. Тому Сашко і зацікавив комісію, бо у нього, на відміну від однокласниці, помилок в написанні не було, взагалі.

Школа, де навчався Саша, вважалася однією з найкращих. Тут навчалися лише найбільш талановиті (і по сумісництву багаті) діти. Для підтримки іміджу хорошої школи дітей, які ішли на олімпіаду, готували за місяці три до її початку. Адже школа мала бути достойно представлена, а її представники обов’язково мали увійти у трійку переможців олімпіади.

Саші та Поліні повідомили, що відтепер на першому місці у них буде англійська. Вона для них має стати важливіша за всі предмети, і весь свій вільний час вони повинні присвятити її вивченню та вдосконаленню. Вони мають ходити на факультативи, які для них проводитиме Віра Павлівна.

Здавалося, що і Сашу, і Поліну перспектива навчатися разом влаштовувала.

Лише Мишко тоді сумно опустив голову, розуміючи, що знову втратив друга, і що знову Поліна вкрала у нього Сашу прямо з-під носу.

Тепер після уроків Саша не йшов додому разом з Мишком, а разом із Стрийчик вони ішли в кабінет англійської мови, де годинами писали та спілкувалися англійською. Бувало таке, що вчителька англійської забирала їх прямо з уроків, щоб вони займалися з більш старшими класами. І Мишкові, взагалі, доводилося сидіти одному, бувало, по декілька уроків, а бувало, і цілий день.

Саша та Мишко знову гранично віддалилися один від одного.

Всі дні Сашко проводив з Поліною, а вечорами спілкувався зі своїм Янголом, якому розповідав про своє безтямне кохання, а вона давала йому поради та допомагала у всьому, що тільки просив у неї Саша. І всі поради завжди діяли. Янгол ніколи не помилялася.

Саша та Поліна, дійсно, захопилися англійською не на жарт. Між собою у приватних бесідах вони розмовляли англійською так, наче це їх рідна мова. Віра Павлівна бачила, що окрім інтересу до іноземної мови, хлопець та дівчина явно мають інтереси щодо один одного, але це ішло лише їм на користь. Англійська видавалася їм легшою, коли вони вчили її разом. Тому вчителька не раз залишала їх самих - вчитися на одинці.

Відносини їх ставали все ближчими, і одного разу Поліна, навіть, запросила Сашу до себе додому. Вони пили чай, розмовляли, читали книжки.

Запросити Поліну до себе додому Сашко за ці три місяці так і не наважився. Він же живе так бідно, у нього немає килимів та пластикових вікон. І ваз таких немає. Та й взагалі, нічого немає. І якщо Поліна побачить, який він бідний, то відвернеться від нього. Вона ж не Мишко.

А якось Поліна та Саша пішли у сад прогулятися. І там Поліна вперше його поцілувала. Що тоді відчував Саша – не зрозуміло. Він тремтів, як лист, боячись, навіть, поворухнутись, щоб все не зіпсувати. Адже це був його перший поцілунок. Він тоді закохався в Поліну по самі вуха.

Про цей поцілунок Саша не розповів нікому. Мишко відчував, що між Поліною та Сашою щось діється, що вони стають ближчими. Та Саша старанно все приховував, і на всі питання або відмовчувався, або брехав, що все так, як і раніше.

Мишко Поліні не вірив. Він добре знав, що вона хитра, лицемірна, і на щирі почуття, такі як у Саші, точно не здатна. Але поруч із нею Саша виглядав таким щасливим, коли ішов поруч з нею, коли жартував, а вона сміялася. Що іще йому треба для щастя? Лише вона. І Мишко закривав на все це очі.

Про Янгола Мишко Сашу більше не питав. Він знав, що Саша щовечора спілкується з ним, але зараз Янгол – то була не найбільша проблема.

Був ранок. Саша зайшов у клас. За партою сиділа Поліна.

- Привіт.

- Привіт, - побачивши Сашу, промовила Поліна. – Я говорила з Вірою Павлівною. Олімпіада буде завтра, або у 18 або у 25 школі.

- Мені це ні про що не говорить. Я не знаю адрес ні тої, ні іншої.

- 18 на Подолі, а 25 – взагалі, на кулічкіних горах, - спробував звернути на себе увагу Мишко.

- Я буду їхати машиною. Тато мене везтиме, - промовила Поліна. – Я можу заїхати по тебе, якщо ти скажеш, де живеш.

- Біля Леваневського.

- М-м-м, - прокрутила у себе в голові адресу Поліна. – Не дуже зручно буде так їхати. А можеш вийти на трамвайну зупинку?