Слава ЗСУ!

- Можу.

- Тобі не важко?

- Ні, що ти. Це 2 хвилини пішки від мого під’їзду.

- Добре.

- А о котрій?

- Ну-у-у, якщо у вісімнадцятій школі, то хвилин десять їхати. Олімпіада о дев’ятій. Значить о восьмій п’ятдесят треба, щоб ти був на трамвайній зупинці. а якщо ж у двадцять п’ятій – то о восьмій сорок п’ять.

- Ви не встигнете за п’ятнадцять хвилин доїхати до двадцять п’ятої школи. На мості завжди пробки, - знову втрутився Мишко.

- Не завжди – це раз, - нахабно перебила Поліна. – А по-друге, мій тато знає коротку дорогу.

- Як знаєте, - ображено відповів Мишко.

Саша сів коло Мишка. За хвилину зайшла вчителька і повідомила, що олімпіада відбудеться у вісімнадцятій школі.

Саша повернув голову до Поліни, та махнула і промовила: «О восьмій п’ятдесят».

Був вечір. Янгол ще не дзвонила. Саша дивився у вікно і чогось думалося про Мишка. Якась дивна у нього поведінка. Чого він так ображається на те, що Саша спілкується з Поліною. Це ж вимушене спілкування, хоча і дуже приємне.

А що буде далі між Поліною та Сашком? Хтось же із них має перемогти, а хтось програти. Але хто? А може, спеціально піддатися?

Віра Павлівна весь цей час казала, що серед інших шкіл конкурентів у них немає. Конкуренти лише вони двоє. Між ними точитиметься найсерйозніша бійка за перше місце. А Поліна завжди сміялася, непомітно торкалася Сашиної руки, махала головою і говорила: Які з нас конкуренти?

Але ж перемога дістанеться лише одному! Кому? І як це вплине на їх відносини?

Саша точно знав, якщо Поліна отримає перше місце – на його кохання це не вплине. А от як поведе себе вона – не ясно.

Поліна ніколи не виявляла особливого бажання щодо перемоги на цій олімпіаді. Вона вчила англійську старанно, але ніколи не казала, що хоче перемогти. Навпаки, більше старалася допомогти Саші.

Це з її ініціативи вони почали розмовляти англійською, бо у Саші погана вимова. Коли у Саші щось не виходило, і він не розумів якусь складну тему, Поліна завжди помічала це і просила вчительку повторити іще раз. Це вона, дізнавшись що Саша читає Гарі Потера, подарувала йому точно таку саму книгу, тільки англійською. Може, вона, дійсно, любить, і, дійсно, бажає перемоги йому, а він візьме та програє. А може, вона просто хоче спокутувати свою провину за ті крадені вірші…

Треба подзвонити Мишкові і запитати його, що він думає про це. Хоча, і так ясно, він Поліну недолюблює і зараз почне говорити, що вона – найжахливіша людина у світі. Але щось же треба робити. Програти чи докласти всіх зусиль щоб виграти.

Кого спитати?

Янгола, звичайно, Янгола. Вона єдина знає всі відповіді на питання. Тоді Мишкові краще не дзвонити, бо якщо раптом подзвонить Янгол, а у Саші буде зайнята лінія, то Янгол може вирішити, що у Саші не працює телефон і більше не подзвонить.

Минула година. Саша сидів з телефоном на руках на своєму ліжку та Янгол не дзвонила.

«Треба дзвонити Мишкові», - подумав Саша.

Він підняв трубку і вже, навіть, почав набирати номер, аж раптом, у двері подзвонили.

- Сашо, до тебе Поліна, - почувся з коридору материн голос.

Саша швидко відклав телефон на ліжко і вибіг у коридор.

- Привіт.

- Боже, не могла до тебе додзвонитися. Довелося іти аж з Франка до тебе пішки, щоб сказати, - задихаючись промовила Поліна.

- Що сталося?

- Дзвонила вчителька, сказала, що олімпіаду перенесли у двадцять п’яту школу.

- А твій тато завезе нас?

- Звичайно. Як і домовлялись, в без п’ятнадцяти вісім на зупинці.

- Може, раніше, - запропонував Саша. – Може, на мості, дійсно, будуть пробки.

- Та встигнемо, - махнула рукою Поліна. – Хоча, дійсно, давай о восьмій сорок. Тільки не запізнюйся.

- Не запізнюся, - посміхнувся хлопець. - Дивно, що ти не змогла до мене додзвонитися, бо телефон був весь час коло мене.

- Не знаю… Може, у мене номер не правильний.

- А який в тебе?

- Думаєш, у мене феноменальна пам'ять? – засміялася Поліна. – Ти вже вивчив граматику, повтори майбутні та минулі часи, у тебе з ними проблеми трохи.

- Так, знаю. Вже третю годину їх читаю.

- Але довго не засиджуйся, треба вчасно лягти спати, щоб завтра була свіжа голова.

- Добре.

- Ну все, я побігла.

- Тебе провести?

- Та ні, зараз сяду на маршрутку і через сім хвилин вдома. Бувай.

Вранці Саша прокинувся, гарно одягнувся, бо все ж таки міська олімпіада. Причесався, поїв, і вже о восьмій тридцять стояв на трамвайній зупинці, поглядаючи на годинник.