Слава ЗСУ!

Даша вийшла за двері.

А Сашко моторошно подивився у стелю.

Поліна, навіть, не питала про нього. Після того, як вона перша потопталася на його почуттях – їй навіть не цікаво, як він там у лікарні. Нащо він їй такий? Все, що хотіла від нього – вона вже отримала. Вона, як і її мати, одружується і живе з чоловіком доти, доки він їй потрібен. А далі - викидає його не потрібного і шукає іншого.

Отакі вони, красуні.

З ока Сашка потекла сльоза.

А найгірше, це те, що через усі ці ситуації він знову засумнівався у існуванні свого Янгола. Знову не повірив їй, що вона є.

Вона єдина в цьому світі бажала йому добра і щастя, допомагала, а він… Яка ж він після цього людина… А може, його Янгол побачить з неба, який він жахливий, і ніколи більше не подзвонить йому. Ніколи. І він, як наприклад, Даша чи Мишко, ніколи не знатиме, чи є в нього той Янгол взагалі.

З очей Сашка потекли сльози. А може Янгол пробачить йому усе. Може, подзвонить. Чи вже дзвонила, а його не було… Він же більше тижня у лікарні. Вона могла вирішити, що він спеціально не бере трубку і не входить на балкон, бо вже любить свою Поліну і не хоче нікого окрім неї чути. Господи, як же важко. Як їй подзвонити, як її знайти? Кому кричати? У небо?

В кімнату зайшла мама.

- Мамо, а мені дзвонив хтось? – миттєво випалив Саша.

- Не знаю, треба спитати у Валіка.

- Спитай, мамо!

- У мене немає грошей на рахунку. Я не можу зараз йому подзвонити.

- Тоді пішли додому, - схопив її за руку Саша.

- Сашо, а як же лікування?

- Я буду лікуватися вдома, в своїй кімнаті, - запевнив хлопчик.

- Треба запитати лікаря.

Через годину Наталя Петрівна виписала Сашка з лікарні за умови, що вдома з ним завжди хтось знаходитиметься, і що буде повний покій. А через тиждень потрібно буде знову прийти на огляд.

Минуло декілька днів, і матір Сашка викликали на роботу, і їй довелося лишити сина одного. Після обіду до нього приходив Мишко, і вони, як і раніше, сиділи і розмовляли про щось своє. Сашко розповів Мишкові усі свої розмови з Янголом, розповів, як кохає її, і як більше за все на світі мріє, щоб вона подзвонила. Сказав, що готовий віддати усе, лише б почути її голос ще раз.

Мишко слухав дуже уважно, іноді просив розповісти якусь розмову більш детальніше. І хоча слухав він, зазвичай, мовчки – кожну розповідь він аналізував, як справжній експерт – так навчив його Степан. Михайло намагався зрозуміти, хто з їх класу говорить в такій манері, хто міг би сказати таке Сашкові, так надурити його. Кілька разів Мишко намагався робити припущення, але Саша одразу ж кричав на нього і казав, що більше нікому не дозволить сумніватися в існуванні його Янгола. З тих пір Мишко усі свої припущення робив мовчки, і кожного разу, коли підозрював когось із класу – натхненно спостерігав за поведінкою тієї людини.

А Саша, тим часом, в’янув кожного дня. Він прокидався о восьмій, хоча і був на лікарняному, пив чай з трьома ложками цукру і все. Більше Сашко нічого їсти не хотів. Нічого не лізло у горло. Під очима з’явилися величезні темні круги. А сам він став дуже худий. Мати щоранку готувала йому їжу. Але Саша навіть не торкався її. Вдень після уроків приходив Мишко, і Саша брехав, що вже так наївся, що більше нічого не хоче, і що буде дуже вдячний, якщо Мишко йому трохи допоможе.

Коли мати приходила додому і бачила напівпорожні каструлі, то була упевнена, що її син не голодний. А Саша тримався лише на одному солодкому чаї.

А Янгол все не дзвонила.

Коли ввечері Мишко ішов, Саша незалежно від погоди сідав на балконі, закутувався в ковдру і просто чекав, тримаючи телефон у руках. Та Янгол не дзвонила. Бувало, небо було чисте чистісіньке, і зорі здавалися так близько. Саша простягав до них руки і мріяв колись полетіти туди разом з нею. А її все не було.

Однієї ночі Саша просидів на балконі до п’ятої ранку, думаючи про свого Янгола. Чому вона не дзвонить, чому? За що так образилась на нього? Адже він уже більше, ніж розкаявся. А може, вона не може пробачити йому той поцілунок з Поліною, чи прогулянки з Дашею. Господи, чому ж вона не дзвонить? Де вона? А може, в неї є вже зовсім інший Саша, в іншій країні, іншому місті, іншому будинку? Може, вона дзвонить тепер іншому.

Вранці Саша прокинувся лише о дванадцятій і став чекати Мишка, щоб розповісти йому свої припущення. Але Мишка теж не було. Саша чекав його до вечора, але єдиний друг так і не прийшов.

Сашко весь вечір до самої ночі просидів у кімнаті, розуміючи, що ось вона прийшла - розплата за його зрадливе відношення до друзів та Янгола. В свій час він обрав Поліну, замість Мишка та Янгола. Довгий час вірив їй, не розуміючи, що щастя було з іншого боку. А тепер лишився один. Янголові набридло чекати, коли Саша, нарешті, зрозуміє, що кохання поруч, лише потрібно простягнути руки та стрибнути в обійми Янгола. А тепер вже надто пізно.

Сльоза потекла по його щоці. Він струсив її рукою, і, накинувши на себе ковдру, направився на балкон. А там – просто сидів, дивлячись на зорі.

А потім відчув незрозумілий запах сигарет. Обернувся і знову побачив стару татову попільничку, де лежали недокурені сигарети. Тут тато ховався від мами та інколи палив… Коли ще був живий… Саша знову відчув, як з ока потекла сльоза. Він знову стер її, і поглянув на годинник. Була третя ночі. Третя…