Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Мій друг Янгол

- Маяренко? – перепитав Саша. – Мені те саме вчора і Янгол сказав.

Мишко нічого не відповів і лише мовчки перебирав ногами по глибокій калюжі.

- А тобі хто? – раптом промовив він.

- А як ти думаєш? – хитро перепитав Сашко.

- М-м-м… Теж Лариса? – раптом насупив брови Михайло.

- Та ні, ти що, - розсміявся Сашко.

- А хто тоді? Я більше навіть і не знаю, хто може подобатись.

- У нас в класі 23 дівчини. Думаю, є з кого вибрати. Подумай, - посміхнувся хлопець.

- М-м-м, - подивився в калюжу Мишко. – Воровченко чи Дмитричук.

Сашко, сміючись, покачав головою.

- Ні? – здивувався Мишко. – Тоді точно більше не знаю. Кажи, хто.

- Поліна.

- Стрийчик? – скривився Михайло. – Фу-у-у, терпіти її не можу.

- Вона найгарніша, - замріяно сказав Сашко.

- Головне не краса, - поважно відповів Михайло. – Не можна оцінювати по зовнішності, а особливо, таких людей, як Поліна. Я сидів з нею цілий рік за однією партою, і повір мені, я знаю, що це за людина – найгірша з тих, кого я знаю. Така дівчина тобі не потрібна.

- Думаєш, у мене немає шансів щодо неї?

Мишко посміхнувся.

- Ні, це у неї немає шансів щодо тебе. Ти набагато кращий, ніж вона. Шкода, що ти цього не розумієш.

Мишко і Саша зайшли у клас.

- Ого! – пролунало з класу.

- Мишко, ти сьогодні вчасно. Не вірю очам! – крикнув Микола.

Мишко мовчки посміхнувся і сів за свою парту. Сашко зняв мокру куртку і сів поруч, повернувшись на 60 градусів, щоб боковим зором було видно Поліну. Вона, як завжди, зосереджено малювала якісь візерунки в своєму дівчачому блокнотику кольоровими ручками.

- Дивіться, що в мене є, хлопці, - голосно крикнув Микола. – Вона скляна зі справжніми кристалами Сваровські.

- Ух ти!

- Покажи, покажи.

Микола гордо показував усім свою нову ручку із кристалами, яка коштувала в разів так сто дорожче, ніж Сашкове взуття. Саша відвернув голову. Куди йому оцінювати таку ручку, ще й з кристалами з незвичною назвою.

А от Мишко, на відміну від Саші, встав, поважно підійшов до Миколи і взяв у нього його нову іграшку. Як справжній спеціаліст, Мишко підніс ручку на світло і почав розглядати коштовні камені.

- Справжні, - по-дорослому промовив він, не відриваючи очей.

- Ага, - гордо погодився Микола.

- Гарна, - кладучи ручку Миколі на парту, посміхнувся Мишко. – Тільки якась уже надто дівчача.

- Ага, так і є, - махнув головою Микола. – Мені вона не потрібна. Подарую комусь із дівчат. Дівчата, кому потрібна ручка Сваровські?

Дівчата з блиском в очах поглянули на подарунок, та жодна не наважилась промовити ані слова. Нехай Поліна вирішить, кому та ручка дістанеться, вона ж серед них найголовніша, і всі вони у неї під каблуком.

Та Поліна мовчки, не реагуючи, продовжувала малювати.

Микола, зрозумівши, що та, для кого розігрувалася вся ця вистава, лишилася байдужою, підійшов до парти дівчини ближче.

- Поліно, а хотіла б собі таку? До своєї колекції кольорових причандалів.

Поліна скептично підняла очі і байдуже глянула на подарунок.

- Миколо, у мене вдома таких ручок - греблю гати. Я весь клас можу такими забезпечити. По десять кожному.

- Ні, це нова, - заперечив Микола.

- Нова? – засміялась дівчина. – У моєї мами така три роки назад була, коли вона ще в нічному шоу не працювала.

В клас зайшла вчителька, і Микола швидко сів на своє місце, сховавши ручку у кишеню. Сашко побачив, яким червоним було його обличчя. З одного боку Саша радів, що Поліна відшила того нахабного кавалера з його дурними подарунками. А з другого боку – так шкода його було. Він же лише хотів подарувати їй ручку, а вона виставила його посміховиськом на весь клас. Хіба так можна?

От коли Сашкові дарують подарунки – він ніколи не відмовляється. Завжди ввічливо дякує, та каже, що йому подобається, навіть якщо насправді, хотів зовсім інше. От на минуле день народження Саша так хотів приставку, таку, як у Мишка. А подарували балонову куртку. Сказали, приставку наступного року подарують. Що тут зробиш? Не завжди те, що дарують, співпадає з бажаннями.

От якби ж подарувати Поліні щось таке… Що вона дійсно хоче, що оцінить. І чого в неї нема. Може, хоча б тоді вона звернула б увагу, чи хоча б поглянула в ту сторону, де сидить дуже бідний, але дуже хороший хлопчик.

Після уроків Сашко прийшов додому. Швидко поїв. За декілька годин переробив усі уроки, може, тому що задали мало, а може, тому, що думки були зовсім про інше і заглиблюватись у книжки зовсім не хотілося.

Пізніше, з роботи вернулася мама. Вони про щось говорили. Сашко питав, о котрій сьогодні з’являться зорі, а мама казала, що сьогодні їх може і не бути, бо на небі хмарно, і весь день лив дощ. Але десь о дев’ятій зорі повинні будуть проглядати крізь хмари.

Попередня
-= 6 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 116.

Останній коментар

красуня 06.08.2020

хочу подякувати автору за таку пречудову книгу


красуня 06.08.2020

книга дуже сумна,схожа на реальність


anonymous9739 07.05.2015

даже сумна книга. наближена до реальностi.


Додати коментар