Слава ЗСУ!

Саша, не чекаючи брата, повечеряв, і о восьмій годині уже сидів на балконі з телефоном у руках в очікуванні дзвінка від Янгола.

Добре, що ніхто не ставив Сашкові питання, чому він так часто щоночі сидить на балконі. Мабуть, про це просто ніхто не здогадувався, бо у своїй кімнаті Саша жив один.

Кімнат у квартирі Сашкових батьків було багато. Аж три. В одній жили мама з татом. В їх кімнаті стояв телевізор та велике старе двоспальне ліжко. А ще стара шафа, яка переїхала до них із бабусиної хати тоді, коли Саша був іще дуже маленьким.

В іншій кімнаті жив брат. В його кімнаті було найцікавіше. Там стояв комп’ютер, на якому Сашкові іноді дозволяли погратися. Звісно, комп’ютер був дуже старий, і брат весь час казав, що таких «дореволюційних» зараз уже не випускають. Щоразу, як заходила тема, він повторював, що треба купити новий, а цей здати на металобрухт. А якщо не можна купити новий, то хоча б оновити якісь там внутрішні деталі в цьому. Та хіба ж поясниш це мамі? Вона ж уже сім років носить одні й ті самі чоботи, і щоразу, коли розмова торкалася покупки нового комп’ютера – починала плакати.

Тому мріяти, що і в Сашковій кімнаті колись з’явиться комп’ютер, хоча б той «металобрухт» – не варто. Хіба що колись, потім…

Нарешті, задзвонив телефон. Саша відірвався від роздумів і, схопивши трубку, і міцно притис її до вуха в очікуванні голосу свого Янгола.

- Ало!

- Це я, - почувся знайомий голос із трубки.

- Янголе! Ти? Привіт. Чого так довго не дзвонила?

- Не було зірок… І я не могла тебе побачити.

- Їх і зараз нема, - вглядаючись у непролазні хмари, промовив Саша.

- Є, просто тобі не видно. Вони надто далеко від тебе.

- Мабуть…

- Як у тебе сьогодні справи?

- Та так, - знизав плечима Саша. – Якось так… Посередньо.

- Як там Поліна?

Саша посміхнувся. Він хотів розповісти Янголові про сьогоднішню пригоду і не знав, як почати. Хотів, щоб вона сама запитала. І тому, як тільки Янгол промовила слово «Поліна», Саша вскочив зі стільчика і голосно промовив:

- Вона сьогодні відшила Миколу. Уявляєш?

- Угу, - посміхнулась дівчина.

- І було дуже смішно, хоча й трохи шкода його.

- Не знаю, - задумалась Янгол. – Мені його не шкода.

- А ти що, бачиш усе, що відбувається зі мною в школі? – здивувався Саша.

- Майже завжди. Але, навіть, коли не бачу, я, все одно, завжди з тобою… В твоєму серці.

- Шкода, що говорити ми можемо лише вночі, - зітхнув Саша, - коли є зорі…

- Що ти думаєш про всю цю ситуацію з Поліною? – запитала Янгол. – Думаєш, вона не права, що відшила його?

- Не знаю, - знизав плечима хлопець. – Мені страшно. На місці Миколи міг бути і я. Навіть, не уявляю, що я зможу їй подарувати? Та ручка – просто шикарна. Вона коштує тисячу баксів, не менше. А вона відмовилась. Сказала, в неї таких – греблю гати.

- Та ну, - засміялася Янгол. – Вона коштує близько півтори тисячі гривень. Не більше. Повір мені.

- Той що? Хіба це мало?

- Згодна, не мало, - відповіла Янгол. – А чому обов’язково їй щось дарувати?

- А як по іншому звернути її увагу? – у розпачі крикнув Саша. – Хіба ти не бачиш? У мене немає шансів!!!

Саша різко замовчав, і чути було, як він зробив глибокий вдих. Янгол зітхнула.

- Не знаю, - промовила вона за хвилину. – Ти думаєш, твою Поліну цікавлять лише подарунки? Спробуй просто сподобатись їй. Душею.

- Душею? – засміявся хлопець. - Як?

- Напиши для неї вірш.

- Вірш?

- Так, - впевнено відповіла дівчина. - Ти ж талановитий, я знаю. У тебе чудові успіхи у навчанні, особливо у літературі. Спробуй присвятити їй вірш.

- Я спробую, та мабуть, стану ще більшим посміховиськом, ніж сьогодні Микола.

- Обіцяю, не станеш.

Зранку, як завжди, лив дощ. Сашко вибіг у своїй курточці з капюшоном, і лише пробігшись до сусіднього будинку, де жив Мишко, промочив наскрізь і штани, і черевики.

Як тільки Саша підбіг до під’їзду, з Мишкового вікна визирнула його мама і крикнула, що Мишко до школи не піде, бо вчора промочив ноги, і сьогодні лежить з температурою. З сусіднього вікна визирнув Мишко, закутаний у шарф, і з радісною посмішкою помахав Сашкові рукою.

Звичайно, можна було здогадатися, що Михайло сьогодні «захворіє». Сьогодні ж контрольна з української літератури. Треба буде писати твір. А твори Мишко писав не найкращі. Коли їх задавали додому, Саша завжди писав два різних твори, а потім Мишко на перерві переписував той, що йому більше подобався (а більше йому подобався, зазвичай, той, що був коротшим).