Слава ЗСУ!

Проблеми у Мишка були не лише з української літератури, а й з інших предметів також. Рятувало його лише те, що сидів він за однією партою з Сашою.

Може, тому батьки Мишка ніколи і не заперечували проти їх дружби, навіть, не зважаючи на величезну різницю у матеріальних статках родин. Мабуть, вони знали, якби не Саша – Мишко б ніколи не закінчив навчальний рік на одні лише четвірки.

Хоча, можливо, їх наміри були не такі корисливі, і їм просто подобався Саша. У нього була спокійна вдача. Він не прогулював уроки, як інші, не курив, не грав у автомати, бо у нього не було грошей. До того ж Мишкові батьки добре знали матір і тата Сашка, і мабуть, все їх у цій родині влаштовувало, навіть, не зважаючи на важке матеріальне становище.

Як би там не було, Саша знав напевно – Мишко дружив з ним не через навчання, а тому що Сашко був справжній друг.

Сьогодні ж Сашкові не потрібно було нікому допомагати. Мишко лишив його на цілий день одного за партою. Чотири уроки Саша просидів сам, згадуючи свою розмову з Янголом. А на п’ятому розпочалася контрольна з української літератури. Потрібно було написати твір по прочитаному вдома. Саша легко впорався із завданням. Адже, не маючи в кімнаті ані комп’ютера, ані телевізора, за декілька вечорів легко осилював будь-яку книгу.

Впоравшись раніше, здавати свою роботу Саша не став. Він видер із середини зошита чистий подвійний листок і почав писати Поліні вірш.

Пожовкло листя за вікном.

Осіння туга крає душу,

Ллє дощ, роздряпуючи скло.

І шум дощу я чути мушу.

Напевно, просто не засну.

Огорнений у смуток ночі

Я чую тільки шум дощу,

Краплини капають на очі.

Остання незворушна мить.

Холодні краплі вниз стікають.

А сонце не розтопить лід.

Юпітер сонце заміняє.

Тремтячим кроком йде зима.

Епоха сну… та я і досі

Боюся бачити щодня

Екран, в якому тільки осінь.

Продзвенів дзвоник. Сашко саме дописав вірш і охайно склав його вчетверо. Він обернувся і поглянув на клас. Не зважаючи на те, що декілька хвилин тому урок закінчився, усі продовжували зосереджено дописувати свої твори.

- Здаємо роботи! – голосно промовила вчителька.

Всі продовжували писати.

- Старосто, збери роботи!

Сашко повернувся і поклав свій твір поліні на стіл. Дівчина поставила крапку в кінці останнього речення і, піднявшись зі стільця, почала збирати зошити. Однокласники неохоче здавали свої роботи, і Поліні доводилося по декілька хвилин стояти над кожним учнем, чекаючи, що той допише речення.

- Так, я вже іду, - крикнула вчителька. – Хто не здасть зараз – буде потім переписувати контрольну по іншій темі.

Клас почав активно ворушитись, передаючи контрольні Поліні. Саша знову повернувся і невпевнено поклав Поліні на стіл листочок.

- Ти ж уже здав свою контрольну, - здивувалася дівчина. – Чи ні?

- Це не контрольна. Це тобі.

Поліна нічого не відповіла, і взявши обома руками всі твори, побігла наздоганяти вчительку.

За хвилину вона повернулася і сіла за своє місце.

Саша завмер і боявся навіть повернути голову. Йому здавалося, що він червоний, як велика стигла помідора. Так страшно йому не було ще ніколи. Зараз Поліна побачить той дурний вірш і почне сміятися з нього так, як з Миколи та його ручки. І не лише вона. Увесь клас приєднається до неї. Навіщо лише послухав того Янгола?

Саша опустив голову на парту і закрив очі. На хвилинку він уявив собі обличчя кожного – хто і як сміятиметься з нього. Он Поліна з подружками. Он Вася Теребенько. А як гиготатиме Микола! Мабуть, чутимуть, навіть, на третьому поверсі. Добре, що хоч Мишко не побачить цієї ганьби.

Саша підняв голову і, нарешті, наважився обернутися. Але сміху не було. Він глянув на Поліну, яка зосереджено переписувала новий вірш у свій дівчачий блокнотик з квіточками та наклейками. Саша трохи заспокоївся і розпрямив спину.

- Що це за вірш? – почулося за спиною.

Саша напружився і прислухався.

- Це мені Гомельчук написав, - відповіла Ларисі Поліна.

- Гомельчук? Даси почитати?

Поліна махнула головою, продовжуючи переписувати останні строки.

- Хто написав? Гомельчук? – зі сміхом перепитав Микола, підслухавши розмову дівчат.

Він схопив зі столу вірш та підняв його до верху.