Слава ЗСУ!

- Руслана поставить. – Відповів Степан. – Так, місце залиште для нашої машини.

Руслана та Степан виїхали зі стоянки.

Через лісосмужку, за якою простягалася траса, було видно велику пробку з легкових авто в напрямку з півдня, а на південь та схід їхала важка військова техніка.

Проїжджаючи крайніми вулицями міста, на одній з яких стояв їх дев’ятиповерховий будинок, з вікна якого було видно здалеку аеропорт та завод по ремонту винищувачів, а з іншого боку розташовувалася нафтобаза близько двох кілометрів від нього, Руслана на цих зазвичай малолюдних вулицях побачила довжелезні черги біля кожної аптеки, метрів на двадцять-тридцять.

А з магазинів люди тягли величезні пакети з покупками, в яких явно проглядалось борошно, олія, сіль, сухарі, а ще окремо несли паками воду.

Коли Степан почав шукати, де залишити авто, то й тут була величезна черга з чоловіків, яка вела у центральний вхід Територіального центру комплектування.

Степан заглушив машину, потім вони обоє вийшли з авто, узявши свої речи.

Степан віддав ключі від машини Руслані.

- Запасний ключ від машини в твоєму наплічнику, де твої документи. – Сказав він.

- Я ніколи не їздила без тебе. – Захвилювалася Руслана.

- Ти – хороший водій. Ти багато проїздила. А тепер будеш основним водієм сім’ї. Ти впораєшся.

Вони зайняли чергу.

Коли прийшла їх черга, першим пішов Степан.

За ним зайшла Руслана, підійшовши до іншого столу.

Після того, як у Руслани перевірили документи, її спитали:

- Ви воювали?

- Ні. – Відповіла Руслана.

- Ви служили?

- Ні.

- Ви воєннозобов’язанні?

- Ні.

- Дівчино, не затримуйте чергу. Ви ж бачите, який натовп, скільки бажаючих. Зараз не на часі ваше геройство.

Руслана вийшла в коридор та залишилась чекати Степана.

Степана швидко оформили.

Він вийшов в коридор та почав прощатися з Русланою.

- Руслано, кохана… Я обов’язково повернусь. І ми будемо працювати над поповненням родини, як ти хотіла… Народиш мені хлопчика… дівчинку… Одного… двох… хоч трьох… Бережи себе… Ти – найкраща… Ти – найдорожче, що в мене є. А своїм батькам я подзвоню. Якщо я не додзвонюсь до них, бо вони чомусь не відповідають, то передай їм, коли зможеш, що я їх люблю. І що спасибі їм за те, що мене виховали. І тобі спасибі за те, що була в моєму житті.

У Руслані накатилися сльози на очі. Руслана хотіла щось сказати, але не змогла, бо, коли вона відкривала рота, щоб щось промовити, починалось тремтіння губ та спазми в грудях від бажання ридати.

Руслана взяла себе в руки та запиняючись сказала:

- Степане… я … тебе… кохаю…

6

За годину до повномасштабного вторгнення...

- Зоряно, я не зміг приземлитися в аеропорту Козацька, де ангар нашого підприємства. Нашому літаку не дали дозвіл на посадку. Нікому не дають дозвіл на посадку в місті Козацьк. Нас направили в столицю. Ми вже приземлилися. Ми щойно виконали усі останні перевірки літака. Я зразу вирушу до вас. Я обов'язково доберусь до тебе. До вас. Я обіцяю. Я доберусь до вас швидко, як зможу. Як там Ярослав?