Слава ЗСУ!

Музика пропащих богів

Частина перша. Музика для гопників

Глава 1

Колись я був арфістом. Ні, не професійним музикантом, професіоналів я не люблю з дитинства. Адже усі вони ремісники. Візьмемо за приклад сучасних футболістів. Вони зазвичай грають суто на тому рівні, котрий є достатнім для отримання зарплатні. Є, звичайно, винятки. Але то не професіонали, то футболісти. Справжні футболісти. Що вже казати про різницю між справжніми музикантами та лабухами. А втім моя історія не про футбол і навіть не про арфу. Хоча і перший, і друга й грають у ній епізодичні ролі.

Грі на арфі я вивчився самостійно. З дитинства годинами просиджував за інструментом, доводячи своє уміння до досконалості. Звичайно, були в мене й інші захопленні, але вони перебували на другому плані. Головну роль у моєму житті грала моя музика.

Подорослішавши, я не міг не замислитись над наступними двома проблемами. По-перше, як і де здобути засоби до існування? По-друге, як донести свою музику до народу, і на біса йому вона потрібна? Втім перша проблема по суті й не була проблемою як такою. Як казав Остап Бендер, гроші просто таки лежать на дорозі та чекають доки їх підберуть. Може він казав і не зовсім так, але зміст приблизно такий. В результаті на перший план виходила друга проблема.

Деякий час мені здавалося, що цю складність легко усунути. Я серйозно змірковувався щодо кар’єри мандрівного музики. У містах я міг заробляти, граючи на вулицях, у селах завжди знайдуться добрі люди, що нагодують волоцюгу. Тобто в цілому доволі непоганий варіант. Але він відпав. Коли я розмірковував про романтику подорожей, єднання з природою та ночівлі у чистому полі під відкритим небом, я раптом зрозумів, що нічого не вийде. Справа у тому, що лягаючи спати в траві я не отримаю ніяких гарантій, що в цій траві нема, наприклад, гадюки там, чорної вдови чи ще якоїсь тварюки. Тобто, я, звичайно, можу подивитися, чи є вона там, але ж падлюка й коли я засну може приповзти. Навряд я зможу відійти до сна, знаючи про це. Я ж не святий. Ви розумієте про що я. Тому треба шукати інших шляхів.

В мене було чимало задумів. Переважно божевільних. Наприклад, придбати магнітофона, безліч аудіокасет та гармату, записати свою музику на плівку, видертися на дах Держпрому та стріляти з гармати касетами. Але, на жаль, грошей в мене ледь вистачило б на бумбокс та касети, не кажучи вже за гармату. Можна було б, звичайно, влізти вночі до магазину та замінити усі компакт-диски, що там продаються, на свої записи. Але тоді меломани мене б зненавиділи, отримавши замість очікуваної творчості улюблених виконавців мою. Я ж добивався зовсім іншої мети.

Однак невдовзі в мене виникли зовсім інші думки. Саме про них, про їх втілення у життя та про те, як я перестав бути музикою я й збираюся вам розповісти.

***

З деяких пір в мне встановився новий денний розпорядок.Я прокидаюся рано вранці, відключаю будильник, виходжу з напівтемної кімнати на балкон. Там в мене завжди є сигарети, запальничка та мундштук. Я випалюю три-чотири сигарети та, якщо надворі тепло, залізаю через вікно до кухні. Якщо холодно, вікно зачинене, доводиться добиратися до кухні через кімнату та коридор. На кухні я засипаю каву до кавоварки, заливаю воду, натискаю кнопку “ON” на цьому чудовому електроприборі та вмикаю радіоприймач. Здійснивши ці дії, я приводжу себе в більш-менш пристойний вигляд, випиваю приготований напій, беру арфу та виходжу з квартири, замкнувши двері на висячий замок. Цікаво, чи є ще в когось висячий замок на дверях квартири?