Слава ЗСУ!

Станція метро знаходиться неподалік від моєї оселі. Там я граю вже близько тижня. Я стелю на брудну підлогу переходу старе простирадло, сідаю на нього, кладу поруч вушанку. Підлога у переході брудна завжди, навіть коли надворі нема й натяку на бруд. Таке враження, що бруд сюди завозять навмисно. Певно у місцевих прибиральниць у цеберках замість води бруд. Але це так, лірика. Так ось, зробивши все вищеописане, я замружуюсь, входжу у стан відчуженості та граю свою музику упереміш із композиціями інших авторів, переважно роком та класикою. Пару разів в мене вкрали шапку, але це не страшно. Вушанок в мене не антресолях близько сотні. Що стосується грошей, є й інші джерела прибутку.

***

Цей день почався так само, як і попередні. Я ще не знав, що він стане переломним у моєму житті. Я вийшов на вулицю, закурив та покрокував у напрямку станції метро. На шляху на мене чатувала несподіванка, котра мене вельми потішила. Несподіванка проявлялася у величезній калюжі крові на асфальті. Радіти тут, здавалося б, нічому, бо цілком можливо, що постраждала добра людина. Але я все ж люблю, коли день починається із несподіванки. Неподалік від калюжі виблискував якийсь малий предмет. Я зацікавився та підійшов. Та був ви нагороджений за цікавість чиїмось золотим зубом. Сховавши знахідку до кишені (щоб не дісталася міліції) я продовжив свій шлях.

Неподалік від кінцевого пункту призначення до мене причепилася циганка. Вона схопила мене за рукав та наполегливо вимагала «позолотити руцю».

– Позолотити, кажеш? Легко! – вигукнув я, суючи їй у долоню золотий зуб. Звільнивши рукав та залишивши ошелешену циганку на тому самому місці, поспішив до входу у підземку.

***

Розташувавшись як завжди у переході з арфою, я заплющив очі та почав грати. Із заплющеними очима легше відчувати інструмент. Не знаю чому, але факт залишається фактом.

Якщо у вас в школі були уроки музики, вам звісно пропонували спробувати визначити зміст, що композитор вклав у музичний твір. З боку вашого вчителя це була дурна справа. Безумовно, при створенні музики в неї вкладається певна ідея. Але яка саме – відомо лише авторові. Нікому не дано цього визначити, яким би знавцем музики він себе не вважав. Кожен вкладає у музику власний зміст. Втім, це стосується й інших галузей мистецтва.

Наприклад, якщо вести мову про композицію «Зупинка серця», яку я нерідко виконував у метро, я впевнений, що жоден слухач не має гадки, який саме зміст я туди вклав.

Сюжет, що лежить в основі цієї мелодії, є доволі простим. Уявіть собі звичайнісінького парубка, що поспішає додому. Чому він так спішить? Йому до нестями хочеться справити нужду. Довкола на видно жодного придатного для цього місця, окрім того хлопець занадто культурний, щоб випорожнити кишечник прямо на вулиці. Він біжить додому на всіх парах, вбігає до свого під’їзду, підіймається на потрібний поверх, в нього блимає на периферії свідомості думка «яка наволоч розбила скло?», але це не має значення на даний момент. Він намагається відімкнути двері, руки змерзли та тремтять, але нарешті все виходить. Хлопець вбігає до квартири, зачиняє вхідні двері, не розбуваючись вбігає до туалету, спускає штани та, полегшено зітхнувши, опускається на унітаз. Він переживає миттєвості, що входять в число найприємніших в його житті. Раптом молодий чоловік відчуває, що хтось хапає його за сраку. «Це ж неможливо!» – думає хлопець і помирає від зупинки серця. А коли б серце в нього не було заслабким, він би дізнався, що ніхто його за гузно не хапав. Це була нитка, що вилізла з його старого светра, саме вона й створила таке враження.