Слава ЗСУ!

Іще цьому персонажу не надто щастило у особистому житті. Десятки разів намагався він викрасти свою кохану, щоб із нею обвінчатися, і постійно сильно спізнювався до призначеного терміну, оскільки не встигав поснідати. Нещасна наречена чекала на нього протягом тривалого часу, потім спересердя спльовувала на землю-матінку, ображалася до глибини душі та не розмовляла із судженим роки по два. Лише під старість вдалося Грибіву знайти сімейне щастя, наречена цього разу заснула, і таким чином все ж дочекалася.

Пустопорожня публіка, позабувши про турботи, потішалася над дивацтвами нещасного Грибіва, по майдану ліниво прогулювались міліціонери та бігали блазні на ходулях. Звичайний був день. До певного моменту. Раптово у небі з’явилася крапка. Вона стала рости, і, нарешті, з’явилося дещо, що примусило людей зціпеніти.

Над майданом завис дирижабль із написаною на борту гордою назвою «Фантасмагорія». Причому дирижабль прилетів не сам по собі, його притягнув за собою запряжений у цей літальний апарат віслюк В’ячеслав. І людина-тварина, звісно, був тут як тут, махав згори своєю чи то рукою, чи то лапою.

– Здоровенькі були, людці! Не очікували?! – весло закричав він. Людина-тварина дочекався свого зіркового часу, сотні років літав він на віслюку над містами, такий собі неріздвяний Санта-Клаус, який використовує замість оленів та ельфів віслюка та кота-василіска. – Агов, народе, що веселиться та радіє, настав час смерті вашої! Втім, що ви будете робити, коли смерть відвернеться від вас? Безсмертя, що неочікувано звалилося на голову, не дасть вам ніц окрім думок про мізерну пенсію та непутящих онуків! Ви, людці, помрете та згниєте у трунах, я ж, людина-тварина, залишу за собою право розпоряджатися життям. Люди та звірі будуть тремтіти переді мною у страху віки вічні! Так ось вам!

Після цих слів розкрився люк у дні дирижабля. Безтурботний чоловік, який катав по майдану свою малолітню доньку на візку, демонстрував дівчинці чудеса неба. Сама конячка, що везла візочок, дивилася у просвіт між хмарами із захватом. Вона згадувала своїх героїчних предків, що брали участь у історичних битвах, у чомусь нещасна кобила, усвідомлюючи свій теперішній непринадний статус, заздрила віслюку В’ячеславу, який мандрував шляхами небес.

Натовп панікував. На потилиці громадян, що після трудового дня приєдналися до народних гулянь, сипалися трилітрові скляні пляшки із напоєм «Fanta». Вони розбивалися об голови особливо невезучих, часто-густо позбавляючи тих свідомості, а подеколи й життя, бризки летіли у всі боки, обливаючи оточуючих липкою оранжевою рідиною. Обивателі розбігалися в усі боки, збиваючи один одного з ніг та чавлячи дітей, які випадково траплялися на шляху панікуючи втікачів.

Людина-тварина, почісуючи чубчик на голові та виробляючи хвостом химерні фігури, реготав. Це було найвеселіше видовище у його житті.

– У жодному кутку пекла, на жодній забутій Богом планеті не спостерігав я настільки жалюгідної картини! – із зневагою вигукував він. – Бійтеся ж, вбогі! Системний Кіт, який дарував вам затишок взамін ваших душ, кусає свої котячі лікті! Не буду закликати вас одуматись, це не має сенсу, розбігайтеся ж, дурники, облиті цією липкою кислотною рідиною, що дещо нагадує отрутну слину системної тварюки, що прийняла котячу подобу.

Небіжчики у сірих кольчугах несли хто будівельні матеріали, хто сокири. Другі били своєю зброєю по головам бродячих артистів, перетворюючи їх на прах та камінь, перші майстрували нову сцену на майдані. Їхні безпристрасні обличчя навівали на публіку жах, лише дівчинка у візочку, що виглядала з-за спини гарцюючої конячки, не приховувала своєї зацікавленості. Цю малу будуть лаяти у школі на уроках образотворчого мистецтва за її нетипові та недитячі пейзажі. Вона подібно до моєї музи буде малювати божевільні зображення незрозумілої дійсності, а коли не буде виходити, залізати під низенький столик та з’їдати невдалі етюди. Але тривати це буде недовго, хоча, про все по порядку.