Слава ЗСУ!

Остання – доволі нещасне створіння, вона працює безкоштовно. Бідолашна дівчина має надзвичайно погані зуби, які постійно треба лікувати. Вона боїться, що усі зуби випадуть, і вона перестане подобатись чоловікам. Тому доводиться не тільки безкоштовно допомагати Веселому Зубному у його роботі, але й допомагати йому по дому.

Дівчина із поганими зубами гне спину на стоматолога мов проклята шість днів на тиждень. Лишень по неділях хазяїн відпускає її на побачення. Коли ця дама вийде заміж, вона напевне буде брехати чоловіку, що не може проводити із ним багато часу по причині наявності хворої матері.

Веселий Зубний примушує свою рабиню готувати йому вишукані страви, він любить добре попоїсти. Саму ж небогу він годує манною кашею, зрідка, у моменти перебування у особливо доброму гуморі, кидаючи їй туди шматочок ананаса.

Я згадую нещодавній концерт своєї тіточки, він би явно не сподобався Системному Котові. Там усе виходило за межі буденного. Її гурт виступав у рамках якогось фестивалю у Палаці студентів ХПІ. Початок був о п’ятій дня, у вікна світило сонце. Аудиторія слухачів забралася численна, але нетипова. Не менше половини – інтелігентні зовні літні особи обох статей. Неформалів було не так багато, пива не пив ніхто, окрім нас. На сцені, увішаній різнокольоровими повітряними кульками та зірочками, різноманітні ансамблі грали переважно метал та хард-рок. Дивне видовище – пісні про Сатану та сили Темряви, які лунають з такої сцени у променях весняного сонця. І аудиторія, що чинно після кожної пісні аплодує, наче на якійсь «Пісні року». Із натовпу виділялася лише купка неформалів, які вривалися під музику з правого боку від сцени. Вони виглядали б доречно на подібному заході, якщо б він проходив в більш підходящому місці.

А між тим, поки я ліниво про це розмірковую, зовсім поруч відбуваються речі, які набагато менш до вподоби Системному Коту. Він, не витримавши спостерігання того, що відбувається, забивається до покинутої собачої будки, закриває від страху облізлим хвостом свої маленькі налиті кров’ю оченята та гарячково шукає вихід. І не може віднайти. Але про все в свою чергу. Ранок цього дня не віщував нічого хорошого, навпаки, Системний Кіт ставав усе сильнішим та усе ширше розкидав свої сітки.

***

Відомо, що народу потрібні видовища, це ясно й дурню. Вранці цього дня на майдані Свободи відбувалися різноманітні розважальні заходи, яких останнім часом ставало все більше. Системний Кіт у такий спосіб остаточно покоряє свої жертви, примушуючи радіти залишки їхніх душонок.

У центрі уваги була постановка п’єси про відомого байкаря Крилова та його приятеля Грибіва. Останній, варто відзначити, був центральною дійовою особою у спектаклі.

Грибів жив у одній садибі із Криловим, і він відрізнявся певною чудакуватістю. Зокрема, не з’являвся на людях без фрака та білосніжного фартуха. І разом із тим міг більше нічого на себе не вдягнути, так і походжати по дому. Добре що прислугу Крилова засоромити не міг, бо вона повністю складалася із сліпих старців. А ще Грибів дуже повільно їв, що певно й було у ньому найбільш дивним. Із притаманною йому акуратністю та педантичністю дивак повільно відрізав від їжі малесенькі шматочки, повільно підносив їх до рота та надзвичайно довго смакував перш ніж проковтнути. Траплялося, що гості садиби не витримували і, у той час як їхня трапеза наближалася до завершення а Грибівська тільки-но починалася, знущальницьки питали: «Ну що, поїв, Грибів?» Особливо незвичайно він їв суп. Грибів за допомогою ножа та виделки з’їдав усю гущу, після чого довго вичікував момент, коли погляди оточуючих будуть спрямовані повз нього. Тоді Грибів вправним рухом підносив тарілку до рота та швидко випивав бульйон.