Слава ЗСУ!

Там мечі вивантажувались, і інші робітники у означених точках вбивали їх у землю. Над полем кружляв вертоліт.

У гелікоптері сиділи окрім пілота двоє, Джо, американський художник українського походження, та його друг інженер Боб, який прибув нещодавно із США. Джо нещодавно одержав колосальний спадок залишений йому почивши у мирі далеким родичем. Тепер він творив що хотів. Першим кроком було повернення на історичну батьківщину, у Харків, торговий та культурний центр деколи Російської імперії, а тепер України.

Тут Джо взявся за здійснення своєї давньої мрії. Йому дуже подобалися передачі про загадкові кола, що їх знаходили на полях. Їхня поява часто приписувалась інопланетянам, але не це цікавило митця. Він був у захваті від масштабів рисунків та мріяв колись створити власну картину, зіставну за розмірами із ними.

Тепер мрії його втілювались у реальність, він викупив поле, найняв робітників. Пролетівши над місцевістю на гелікоптері, він зробив кілька фотознімків, провів нехитрі розрахунки, прикинув масштаби та зробив ескіз. Потім протягом кількох днів бродив він по полю та відмічав місця вбивання мечів.

– Диви-но, Боб, – гордо казав сяючий Джо, – на цьому ось полі робиться нове мистецтво. Тут буде зображений середньовічний лицар. Я навмисно обрав мечі як популярну у ті часи зброю для створення цього витвору.

– Так, чуваче, я ніколи не бачив нічого подібного, – відповідав захоплений Боб ламаною українською. Він також був із родини емігрантів, але мову предків знав не так добре.

Але недовго американці цим ранком милувалися працею робочих. Ті раптом враз покидали інструменти та почали застрибувати до кузовів свіжорозвантажених вантажівок. Коли посадку було завершено, машини помчали до міста.

– За ними! – гукнув приголомшений художник. – Що б це не значило, я не хочу нічого впустити.

Звісно, переривання створення картини не могло не засмутити Джо, але набагато сильніше у ньому переважали інші емоції: було надзвичайно цікаво дізнатися причину настільки раптової втечі.

Не дивно, що коли вертоліт, який за його наказом летів за вантажівками, знизився, і до одного із кузовів була спущена мотузяна драбина. Джо поліз униз. Аніскілечки не замислившись про можливу небезпеку впасти або бути погано прийнятим робітниками.

– Драбину підіймати, чи ви також полізете? – спитав бортмеханік у Боба.

– God damned! – тільки й зміг відповісти американський інженер.

***

Коли я прибуваю на майдан, я бачу багато тисяч людей, які зібралися навколо сцени, що знаходиться на тому самому місці, на якому було страчено Джима Слейда. Майдан розширився, схоже, у цей день його місткість необмежена. Натовп розступається переді мною, дозволяючи пройти до перших рядів, я підходжу до порожньої сцени. Втім, вона такою лишається ненадовго.

Сцена подовжується, уходячи кудись вглиб, на ній з’являється вогняний коридор, навколо нього усе в доступних для огляду межах вкутано туманом. З боків у коридорі я бачу бюсти великих правителів минулого, із часів античності до наших днів. В далині з’являється темна людська фігурка, вона наближається. За її спиною коридор зникає, і простір заповнюється туманом. Фігурка підходить ще ближче, я бачу, що це Люцій.