Слава ЗСУ!

Довгий час порядні жильці, до яких з деякою натяжкою можна було віднести й самого Носа, регулярно вкручували лампочки на сходовій клітці. Ці лампочки постійно викручували. Здавалося б, не надто й прибутковий бізнес, але тягнути усе, що погано лежить, або, як у даному випадку, погано стирчить, притаманно пострадянському населенню. Тут вже нічого не поробиш. Жильці, щоправда, намагалися боротися. Спочатку вони прикручували поверх лампочок залізні каркаси із замочками. Ніс помітив з цього приводу, що злодії обов’язково ці замочки зламають, принципово. Але він помилився, до такого витонченого ступеня лемпгантінгу не дійшло, лампочки елементарно побили. Наперекір. Сам Ніс пішов далі. Він роздобувся у приятеля-хіміка якусь особливу клейку субстанцію та намазав нею лампочку. Але єдиним результатом було збільшення кількості непристойних написів на його прольоті та поява оних на його дверях. Написи Носа майже не засмутили, він поставився до цього із властивим йому пофігізмом, але людину із приклеєною до руки електролампою виявити так і не вдалося. Слід загубився. Жильці хотіли організувати позмінний нагляд за під’їздом, але усім було ліньки. В результаті морок зацарював над сходами.

***

Ніс повільно й обережно підіймався по сходах, намагаючись не наступити у темряві на якогось приблудного пса або алкоголіка. На площадці поміж четвертим та п’ятим поверхом він зупинився. Тут було не так вже й темно, у вікно світив місяць. Стекол у вікнах давно вже не було, і вони були забиті фанерою. Але на цій площадці фанеру хтось відламав, і утворена дірка віднині була єдиним засобом освітлення під’їзду. Ніс зупинився, дістав з кишені дві сигарети без фільтра і закурив. Він зрідка палив сигарети без фільтру, і якщо вже палив, то не менше двох одночасно. Ніс близько десяти хвилин стояв, витріщившись на місяць, неквапливо вдихав та видихав тютюновий дим, час від часу дістаючи із пачки нові дві сигарети, він думав про своє світле майбутнє, про те, що загнила цивілізація сучасності скоро буде зруйнована, і людство почне з нуля і побудує суспільство значно більш духовне та щасливе. Пішов дощ. Ніс відірвався від мрій, загасив сигарети та, висунувши руку у вікно, спіймав декілька крапель. Дощ все посилювався, і не минуло й двох хвилин, як він перетворився на зливу. «Розверзлася сльота небесна», – подумав Ніс. Він гадки не мав, що таке сльота, але вираз йому подобався.

Нарешті Носу набридло так стояти, і він продовжив підйом. Втім, його квартира була розташована на п’ятому поверсі, і йти довелося недовго. Двері до квартири сусідів Носа були відчинені. У цьому не було нічого дивного, сусіди були вкрай занепалими наркоманами і на двері особливої уваги не звертали. До них у будь-який момент міг увійти хто завгодно, втім, ким завгодно, як зазвичай, виявлялися такі ж кінчені торчки, як і вони самі. Іноді, щоправда, приходили і цілком пристойні зовні молоді люди, судячи із уривків їхніх розмов, фашисти. Незрозуміло, що вони тут робили. Хоча це з рештою нікого й не цікавило. Господарів квартири взагалі цікавило тільки ширево, Ніс допитливістю не відрізнявся, третя ж квартира на цій площадці стяла порожньою вже близько року.

Ніс вже вийняв із кишені ключі та зовсім вже було зібрався увійти до себе, як раптом передумав. Він рішуче сховав ключі й повернувся на дев’яносто градусів. Таким чином, перед ним опинилися відкриті двері сусідів. «Піду-но стрельну у цих галімих нарків курива, – подумав Ніс, – заїбався цю хуйню без фільтру курити».