Слава ЗСУ!

– Це ви хотіли зі мною зустрітися? – тихо спитав він.

– Саме так, я, – без тіні сумніву відповів Антон, – маю честь відрекомендуватися, Антон.

– Кличте мене Джордж, – в свою чергу представився чоловік у макінтоші.

– Чи не бажаєте портвейну? – поцікавився Антон.

– Я б із задоволенням, але не сьогодні. Обставини не дозволяють. Тож я вип’ю чаю, – із цими словами хлопець, який представився Джорджем, знову опустився на стілець, зробив ковток із горнятка та почав заново розпалювати згаслу люльку.

Антон вирішив було взяти пива, але думка про те, що на сьогодні поки що досить, не дала йому втілити у життя задумане. Тому наш герой також взяв собі чаю та приєднався до Джорджа.

– Отже, ви твердо вирішили розжитися револьвером? – одразу перейшов до справи чоловік із люлькою.

– Безсумнівно! Він потрібен мені якомога скоріше! – палко вигукнув Антон.

– Вирішили розв’язати невеличку війну? – спитав Джордж.

– Ні в якому разі! Просто збираюся зіграти у одну гру. Не в російську рулетку, ви не подумайте.

– Це ваша особиста справа, – сказав Джордж ніби вибачаючись, – даруйте мені мою надмірну цікавість.

– Що ви, це ж цілком природно! – вигукнув Антон. – Отже, що ви можете запропонувати?

– Вибір чималий, – із гордістю відповів торговець зброєю, – але особисто я б, звісно, порекомендував «кольт», старий добрий «кольт».

– Ви добре знаєтесь на своїй справі, – похвалив співрозмовника потенційний покупець, – і я кажу «так».

Кілька секунд потому Джордж дістав із саквояжа револьвер та обміняв його на гроші свого клієнта. Після чого торговець сказав:

– Угоду обмивати не будемо. Якщо виникнуть проблеми – ось мій номер телефону, – він простягнув шматочок паперу із записаним номером, – а тепер йдіть. Не хочу показатися нечемним, але це у ваших же інтересах. У мене є ще одна невеличка справа, і вам краще знаходитися на відстані, коли я нею займуся. Адже вам не потрібні проблеми із законом, чи не так?

Робити Антонові у кафе і справді було нічого, та й непокоїти своєю присутністю нового знайомого не хотілося. Тому він підвівся, розпрощався із Джорджем, засунув придбану зброю у кишеню та вийшов на свіже повітря.

На вулиці Антон дістав сигарету, запалив, і зовсім вже було збирався йти, як раптом його увагу пригорнули дивні звуки. Зазирнувши у віконце нещодавно полишеного кафе, Антон побачив, як чоловік, що називає себе Джорджем, під істеричне репетування офіціантки та барменки, тримає револьвер у руках та за допомогою куль, які вилітають із нього, вибиває на стіні ініціали англійської королеви.

***

Антон сидів на дивані, занурившись у роздуми. Він невидющим поглядом витріщився на вимкнений телевізор та обмірковував слова Сотони про гру. У руках він крутив нещодавно придбаний револьвер. «Гадки не маю, що з ним робити, – думав парубок, – хоча, стривайте-но». План несподівано визрів у голові Антона, геніальний план. Він дістав із кишені джинсів номер телефону Джорджа, зателефонував йому та призначив зустріч через півтори години біля пам’ятника Леніну. Потім він сів за письмовий стіл, взяв ручку та лист паперу, прийнявся швидко щось писати. Закінчивши писати, Антон згорнув листок, засунув його у конверт, написав адресу та наклеїв марку. Здійснивши вище описані дії, Антон покинув квартиру й рушив до місця зустрічі, на шляху опустивши конверт у поштову скриньку. Він чітко знав тепер, що йому робити.