Слава ЗСУ!

***

Зупинившись у одному із дворів та перевівши подих, Костянтин гучно позіхнув та замислився. Він не може виспатися, як із цим боротися? Як не стати остаточно антисоціальним елементом, як не потрапити до в’язниці, як жити далі серед людей?

І тут його погляд зупинився на трьох предметах, що лежали перед одним із під’їздів. Це були камінь, ножиці та папір. «Це знак», – подумав Кость та підібрав камінь – він завжди вибирав камінь у цій знаменитій грі. Поклавши камінь до кишені, Костянтин увійшов у під’їзд.

Перестрибнувши через калюжу сечі біля входу, він пішов угору по сходах. Зверху доносилися уривки розмови. Переступивши через трупи папуги та хом’яка, які лежали на сходах, Кость прискорив крок.

На прольоті між поверхами незнайома дівчина, час від часу затягуючись цигаркою, розмовляла на підвищених тонах по мобільному телефону.

– Так, все нормально! Так, я виспалась! – горланила у трубку вона.

– Ах ти ж сука, і ти туди ж! – не пам’ятаючи себе закричав Кость, у три стрибка подужав сходовий прольот, вихопив із кишені камінь та розтрощив нещасній череп.

Злочин, це не дивно, вніс спокій у душу нашого героя. Він статечним рухом стер із знаряддя вбивства відбитки пальців, вийшов із під’їзду та неспішним кроком попрямував додому. Вдома Костянтин ліг спати і спав кілька днів, після чого уві сні йому явилася смерть та забрала його із собою.

***

«Father? – Yes, son? – I want to kill you». – Лунало в голові у Носа. У той день на площі безкоштовно роздавали молоко «Подоярінцев». «Подоярінцев» – молоко, яке п’є навіть футболіст Подоярінцев. Гарна реклама, але власники підприємства на цьому не зупинилися і вирішили роздавати свій продукт безкоштовно на центральному майдані міста, зробити його споживання масовим. Вулиці були завалені пакетами з-під молока, розкиданими ласими на дурняк та неохайними містянами.

Відчинивши двері під’їзду, Ніс скривився від різких запахів – тхнуло сечею та несвіжими трупами. Перше пояснювалося легко, хтось справив малу нужду просто перед входом. Калюжа була настільки великою, що її неможливо було переступити. Зате якийсь розумник проклав до сходів імпровізований містик із дощок. Пройшовши по цій нехитрій споруді, Ніс почав свій підйом по сходах. Між першим та другим поглядом нічого примітного йому у очі не впало. Між другим і третім на сходинках лежали трупики собаки, папуги та хом’ячка. Інша людина замислилася б, що тут відбулося, але Ніс не був допитливим, окрім того він був захоплений своїм задумом. Але те, що постало перед його очима між третім та четвертим поверхами, примусило пригальмувати навіть байдужого до усього Носа. На площинці між поверхами лежало мертве тіло дівчини. Череп її був проломлений, руки вимазані фарбою, поруч із покійницею лежала пачка цигарок «Герцеговина Флор». Трохи в стороні лежав паспорт. «Ой, лишенько», – із жалем у голосі мовив Ніс, переступив через небіжчицю та продовжив сходження. Діставшись п’ятого поверху, він зупинився та подзвонив у одну із квартир. Не прийшло й півхвилини, як літній чоловік відчинив двері, навіть не глянувши у вічко.

– Привіт, синку, – привітався з порогу старий, – проходь.

– Привіт, батьку, – відповів Ніс, після чого увійшов, причинивши за собою двері.