Слава ЗСУ!

Батько Носа був людиною, як ми вже казали, немолодою, але зберігся цілком добре. Лице його, щоправда, видавала у ньому старого п’яницю, але в іншому чоловік виглядав років максимум на п’ятдесят. Одягнений він був цілком типово як для пенсіонера пострадянського простору: у старі залатані тренувальні штани та стару ж сорочку. Та й взагалі, окрім чудового здоров’я, ніяких рис, що вирізняли б його поміж інших пенсіонерів, помітити у батькові Носа було практично неможливо.

– Чай будеш? – спитав у сина наш новий персонаж.

Ніс кивнув та пройшов до кімнати, господар же рушив на кухню ставити чайник. Ніс, увійшовши у кімнату, в першу чергу підійшов до вікна. Близько хвилини дивився на двір крізь скло. Потім, тихо позіхнувши та різко відірвавши и руки від підвіконня, Ніс розвернувся на сто вісімдесят градусів та крикнув:

– Тату, йди-но сюди!

– Та що ж трапилось? – схвильовано спитав батько, заходячи до кімнати.

– Трапилося, батьку. Я збираюся тебе вбити. – Із цими словами Ніс дістав на світ божий свій ТТ та наставив цівкою на батька.

І тоді сталося те, чого не очікував не тільки вражений до глибини душі старий, але й зловмисник Ніс. Двері гардеробу раптом відчинилися, і звідти виліз чоловік у костюмі клоуна. На голові незваного гостя красувався крислатий капелюх із балабончиками, у руках він стискав величезного мачете.

Підкравшись до оторопілого літнього чоловіка ззаду, новоприбулий посміхнувся, підняв свою зброю та вправно відмахнув нещасному голову. Тріумфально піднявши відрізану частину тіла за волосся, клоун гучно зареготав.

Відсміявшись, вбивця поклав голову на підлогу, подивився на Носа та картинно протер очі, після чого зняв капелюха та низько вклонився, подзеленькуючи балабончиками.

– Дозвольте відрекомендуватися – Бім, ха-ха-ха. Випускник Коклоу, дипломований клоун.

Сказавши це, Бім знову взяв голову за волосся та вийшов з кімнати.

Ніс на одеревенілих ногах підійшов до вікна, цього разу він стояв тут хвилин п’ять, дивлячись крізь скло незрячим поглядом.

– Чортівня, – нарешті видавив з себе Ніс, взяв пістолет та попрямував на кухню, звідки долітав якийсь дивний шум.

Бім стояв біля газової плити, дивився на велику каструлю, що стояла над вогнем, та тихенько посміювався. У каструлі він варив голову своєї жертви. Він так захопився цим зайняттям, що не звернув на Носа, який свердлив йому спину розгніваним поглядом, жодної уваги, а дарма. Ніс, незважаючи на свій недавній намір вбити батька, горів бажанням помститися за його смерть. Він поклав зброю на кухонний стіл, чітким виваженим рухом збив із клоуна капелюха, взяв того за волосся та устромив голову у киплячу воду. Через короткий час випускника Коклоу не стало.

Ніс ще довго стояв на кухні, задумливо дивлячись на обпечену руку та радіючи здійсненій помсті. Втім в решті решт він похмурнів. «Ех, тату, тату, – подумав він, – війну пройшов, а згинув від руки клоуна».

***

Я заходжу до під’їзду та відмикаю поштову скриньку. Мені майже ніколи не пишуть, але звичка щоденно перевіряти скриньку на наявність кореспонденції є невикорінною. Взагалі-то я із дитинства мрію про поштового голуба. Можна було б за цей час і розжитися вже цим корисним птахом, але надто складно примусити себе вирішувати побутові проблеми, це один з головних моїх недоліків. Якщо згадати коронну фразу музиканта Кепелова «Ти не тварина, треба себе примушувати!», яку він каже на кожні п’янці найменш витривалим в плані вживання алкоголю товаришам, можна сказати, що я ближчий до тварини. Не люблю себе примушувати. Цікаво, чи може себе примушувати людина-тварина? А взагалі як вона, чорт забирай, виглядає?