Слава ЗСУ!

Всередині скриньки я знаходжу листа свого старого знайомого Антона. Ми із ним мало коли спілкуємося, хоча я поважаю його як мрійника. Цікаво, якого біса він мені пише? Простіше було зателефонувати. Підіймаюсь по сходах, відмикаю двері квартири, заходжу, знімаю верхній одяг та вуличну обув, влаштовуюсь у кімнаті на дивані, розпечатую листа. Ні, темнувато читати, треба увімкнути верхнє світло – вмикаю. Так, подивимось, що він пише…

***

« Шановний Поліграфе,

Я пишу саме тобі не тому, що я тобі довіряю, і навіть не тому, що хочу попрохати про послугу. Просто ти – найбільш ірраціональний та психоделічний чувак у колі мого спілкування. Та колекціонуєш сміття, збираєш тупі історії, досліджуєш життя. Гадаю, у момент, коли ти прочитаєш цей лист, мене вже не буде в живих.

Нещодавно на мене зійшло одкровення, мені відкрилося, що стається із людьми після їхньої смерті. Є два варіанта загробного життя.

Перший. Після смерті людина потрапляє до сірої кімнати. У кімнаті постелений брудний антиестетичний лінолеум, стіни схожі на шпиталеві. Вікна та двері відсутні. Кімната освітлена світлом невідомого походження, що сильно тривожить. На стіні табличка «Бога нема». Так і доводиться сидіти віки вічні. В’язню хочеться їсти, йому нудно. Він навіть помолитися не може, адже нікому.

Другий. Людина потрапляє до іншої кімнати, також без вікон та дверей, але розмальовану у яскраві кольори та освітлену різнокольоровими ліхтариками. На стіні табличка «Бога є». У кімнаті є крісло, у ньому затишно влаштувалася Бога. Вона курить довгу тонку люльку. Бога – досить незвичайна істота із шістьма лапками, кудлатою головою, вона чимось схожа на бджілку, але без крил. «Привіт, я – Бога», – відрекомендовується Бога. Потім вона протягом довгих століть кепкує з гостя, знущається над ним, розповідає анекдоти та хохми. В принципі, істота незла та навіть у чомусь мила, але страшенно доставуча.

Як бачиш, нічого доброго на нас після смерті не чекає. Тож доведеться викладатися на максимум у цьому світі. Ну ж бо, влаштуємо гарне шоу!

Успішного спілкування із Богою, коли настане твій час,

Антон.

Після прочитання спалити».

***

«Взагалі-то я цілком раціональна людина. І це очевидно», – думаю я, спалюючи листа. І сміття я не колекціоную. Просто одного разу моя муза подарувала мені трохи сміття. Я поклав його у сірникову коробку і якийсь час носив із собою, такий ось незвичний талісман. Але муза, дізнавшись про це, винесла мені догану і сказала, що я повинен зберігати це вдома. Тепер коробка із сміттям лежить у мене у маленькій дерев’яній скриньці разом із радянськими грошима. У моїх дитячих іграх ця скринька грала роль піратського скарбу.

Разом із тим у нашому місті є справдешній колекціонер сміття. Неподалік від головної будівлі Харківського національного університету ім.. Каразіна є дитячий майданчик. Якщо регулярно сидіти на лавочках на території майданчика та пити пиво, можна побачити чимало цікавих особистостей. У тому числі й колекціонера сміття. Він ходить по доріжкам із величезною тачкою, іноді штовхаючи її перед собою, частіше ж везучи за собою за ручку, обходить усі наявні смітники. Він завжди у капелюсі та елегантних рукавичках. Колекціонер вигрібає із смітників об’єкт своєї жаги, бережно і ретельно, кладе здобич у тачку. Потім він йде додому. Повернувшись, дивиться на портрет жінки, що пішла від нього до коханця, сумно зітхає та метає у око зображення своєї колишньої другої половини гостро заточений кухонний ніж. Знімає рукавички, старанно миє руки під струменями холодної води, йде на кухню та їсть мюслі. Покінчивши із своєю вбогою трапезою, миє посуд, вертається до передпокою та перекочує тачку до кімнати. Там він вивантажує усе на підлогу, дбайливо перебирає, відкладає найкращі екземпляри сміття та працює над сміттєвим натюрмортом, своїм хобі, він художньо розташовує здобич на підлозі, час від часу перекладає, добиваючись гармонії, досконалості. Матеріал, який не підійшов, незабаром відправляється до сміттєпроводу. Наш герой є вельми примхливим, за новим сміттям він ходить у середньому раз на тиждень, над натюрмортом працює вже місяців сім, а готова ледь половина.