Слава ЗСУ!

– Ні, він дихає алкоголем. Сказати, що Ллойд п’є, те ж саме, що сказати, що людина п’є повітря.

– Що ж відбувається із Ллойдом, коли пляшку допито, Поліграфе? У залежності від того, чи проковтнули його.

– Останнє не має значення. Ллойд відроджується у іншій пляшці. Як фенікс, можна сказати, що він безсмертний.

– І останнє питання: що коли п’ють одночасно із кількох пляшок?

– Це і є найдивовижніше, – кажу я, – Ллойд у кожній із пляшок. Але це один і той самий Ллойд, розумієш. Вона киває, підводиться та йде. Я залишаюся на самоті. За кілька хвилин до мене підбігає чорний кіт, він приносить із собою пластикову склянку. Наливаю котові портвейну, він п’є.

– Будь обережним, котику, не проковтни Ллойда, – попереджаю я.

– Няв, – відповідає кіт.

Частина друга. Музика для юродивих

Глава 1

Трапляється, що коли я голюся у ванній, я чую тишу. З’являється усвідомлення того, що шум текучої води, спів сусіда, який сидить на унітазі поверхом вище, усі ці звуки звичної реальності – насправді лише галюцинації, їх нема. Я чую тишу, мені це подобається.

Також трапляється, що, дивлячись у дзеркало, я бачу там чужу людину. Відбиття схоже на мене, але воно поводиться якось неправильно. Важко виразити словами, у чому полягає ця неправильність, гадаю, більшість людей її просто не помічає, вони не мають жодної підозри, що зазирають у чарівний світ Задзеркалля. Мені у такі моменти часто уявляється голодний натовп, який трощить усе на своєму шляху із єдиною метою – пожерти. Харчування – мирське, бездуховне заняття. Їжа приносить задоволення лише безпосередньо під час вживання, після завершення трапези з’являється відчуття внутрішньої порожнечі та невдоволеності. Але доводиться їсти. Первісно люди не потребували харчів, я зрозумів це нещодавно.

Якось у їдальні «Гірка» одна дурна жінка прочитала мені лекцію про шкоду куріння. Організм людини виробляє нікотинову кислоту. Коли ж людина починає курити, організм знімає з себе цей обов’язок, і нікотин потрапляє у кров через куріння, з’являється залежність. Я зрозумів, що первонароджені люди не їли. Усі необхідні для існування речовини вироблялися самовільно. Але одного разу якийсь тип, що потерпав від нудьги, спробував вживати харчі, і це зробилося модним. Ми бачимо результат – вже протягом довгого часу внаслідок генетичних мутацій багато поколінь людей мають потребу їсти. Більш того, їжа керує сучасним світом, культ вживання харчів зводить людей з розуму, примушує їх забути про свої моральні принципи та духовні потреби і, не помічаючи нічого навколо, жерти.

***

Я вертаюсь додому теплим вечором, спостерігаю зорі та гріюся у теплі темряви. Але негарне передчуття затьмарює мій душевний спокій. Зазвичай я відчуваю себе у повній безпеці із приходом пітьми, але сьогодні темрява, схоже, відвернулася від мене, очевидно, образилася за щось мені невідоме. Дещо недобре має статися. Можливо, мене поб’ють. Це навряд чи. Зазвичай обставини є більш непередбачуваними стосовно мене.

Якось мав місце кумедний випадок, який тільки зі мною, Поліграфом, певно і міг трапитися. Передісторія – йшов вранці по своїх справах, назустріч мені немолодий мужик. «Котра година, не підкажете, молодий чоловіче?» – спитав він. Я відповів, після чого старий здивував мене, він сказав: «Молодий чоловіче, я дуже хочу пригостити вас цукеркою». Причому таким тоном, начебто якщо я відмовлюся, він заплаче та піде вішатися. «Що за відстій», – подумав я, взяв цукерку, подякував і поспішив забратися звідти. Тепер сама історія. Цим же вечором я вертався додому з п’янки. Я випив горілки, пива випити не вдалося, відчувалася певна невдоволеність. Був стан нудьги. На шляху повз мене пройшов хлопець гоповської зовнішності, біля мене він пробурмотів щось нерозбірливе, на кшталт «от, блядь». Як я вже казав, мені було нудно, я повернувся й спитав: «Що означає це твоє «от, блядь»? Чого тобі треба? Як ви смієте?» Може, скаже щось цікаве, або хоча б вріже мені по пиці? Де там, пика лишилася недоторканою. Він простягнув мені мішечок та мовив: «Ось, пригощайся». У мішечку були цукерки, я взяв одну. «Ще бери», – настирливо сказав він. Я взяв ще одну. «Іще бери», – наполягав хлопець. «Та ні, спасибі, мені вистачить, щиро дякую», – здійснив я спробу відмовитись. «Ні, ще бери. Третю бери». Три – магічне число, я взяв третю, ми поплескали один одного по плечу та розійшлися. Так буває.